Є така вправа - поглянути на світ чужими очима. 

Беремо знайомого, а краще не знайомого й описуємо світ його очима. Формуємо думки від його імені, тобто намагаємось зрозуміти іншу людину.

Особисто я взяв собі навіть не людину, а персонажа. А щоб було ще цікавіше, взяв не головного героя, про якого власне оповідання, а другорядного. 

Отже зустрічайте Віктор Шторм з оповідання Юлії Богути "Пташко, чому ти сьогодні мовчиш?"

Сподіваюсь Юлія не проти, що я перевтілився у Вітю.

З цим нападом корейців, всі як подуріли. За цей тиждень я вже вдруге помічав недобрі погляди в бік Галагазки. Стоп. Обіцяв жеж їй так не називати. Так хвилювався в останнє за неї ще в інституті, коли вона розгублено кліпала на недотеп-викладачів, які вимагали її озватись, забуваючи що разу, що ця дівчина німа.

З тих пір як одружились, і не пригадаю, щоб був привід за неї хвилюватись. Загалом, тобі Вітя Шторм пощастило – три роки й жодного похмурого дня. Ну хіба, коли бабуся померла…

Але поклавши руку на серце мусиш зізнатись, що ти на щось таке очікував і навіть розрахо…

Стоп. Жодного відношення до гибелі батьків бабуся не має. А мої спогади – то звичайні дитячі фантазії.

Треба піднапрягтись та купити все таки для Галагазки, чи то б пак для Пташки моєї машинку, яку аби менше показували вулицями свої корейські риси. Поки ця маячня уляжеться.

Піднапрягтись – легко сказати. Тут же як не робота, то репетиція в моєму рок-гурту. Кинуть би його, але сам створив, а тепер кинуть, а як же інші? Ні так не буде. Треба тягнути. Та досить тобі, Шторме, грати на уявній гітари, он вже й люди обертаються.

- Вітаю! Гарної днини!