Є один тип персонажів, який я страшенно люблю писати.

Не відвертих брехунів. З ними все просто.

А тих, хто дивиться тобі в очі, приховує половину правди й абсолютно щиро переконаний, що має на це право.

Бо «тобі так буде безпечніше».

Саме з таким чоловіком зараз доводиться мати справу Евелін у «Прихованих».

Люціан знає більше, ніж говорить.

На запитання відповідає половиною відповіді.

А коли Евелін прямо запитує, чому він це робить, відповідь проста:

— Це безпечніше.
— Для кого?
— Для вас.

І все було б чудово…

Якби дивна книга, через яку вже загинула одна людина, не мала щодо нього власної думки:

ВІН БРЕШЕ.

От і кому після цього вірити? ?

А тепер мені справді цікава ваша межа.

Якщо людина приховує від вас правду, бо вважає, що таким чином вас захищає — це турбота чи все одно зрада довіри?

І друге питання для тих, хто вже читає «Прихованих»:

ви зараз більше довіряєте Люціану чи книзі? ?