Неперевершений університетський король Захар Міліневський. Скромна красуня-відмінниця Катя. Чи можливе між ними справжнє, щире кохання??? Життя мінлива і непередбачувана штука, а доля - капризна пані, грається, як хоче, тасує карти по-своєму. Хто буде на коні? А хто у програші? Всі відповіді читаємо в романі “Ніколи більше” Гаряче, пристрасно, відверто!

Захар паркується на вказаному місці, а табличка з написом «Не паркуватися» зникає разом з паркувальником. Мотор глохне. Захар півобертом розвертається до мене:

– Ну, ось, Катю! Ми прибули. Запрошую тебе зі мною пообідати. Ходімо!?

– Ходімо! – ховаю мій новенький крутезний телефон до сумочки з думкою – нехай це буде найбільшим компромісом між нами. Він обіцяв мені щирі стосунки, не фальш.

Захар тим часом виходить з автомобіля. Підтюпцем обходить джип спереду і вже по-джентельменськи відчиняє передні двері. Галантно подає руку. Почуваюся справжньою леді поруч з таким чоловіком. Метеликом радо випурхую з машини й несподівано опиняюся в обіймах Захара. Притиснути мене до себе йому заважають лише квіти, але Захар таки примудряється позбутися цієї проблеми – робить крок вбік. Чим викликає у мене посмішку. Кмітливий, упертий, цілеспрямований. Ніжне торкання, гарячий подих, солод потужних чоловічих губ. Умілий ураган пристрасті вривається до мого рота. Заплющую повіки і нестримно куйовджу йому волосся. А він щосили притискає мене до себе і пальцями вплітається в мої коси. Владно, потужно, пристрасно. Мить забуття в поцілунку з самим Захаром Міліневським на паркуванні найпопулярнішого комплексу мені точно запам’ятається. І навряд чи тепер нам оминути пліток. Захару байдуже, а я ще не зрозуміла, як воно, коли тобі всі охочі перемивають кістки.

– Ти така солодка, Катю! Так п’яниш мене, так бентежиш. В чому твоя таємниця, мила дівчинко? Як ти зуміла так швидко, так легко зламати мою броню проти жіночих чар, яку я роками вибудовував, а? – дихає мені в обличчя гарячим подихом Захар, а пучками пальців ковзе вздовж шиї.