Дописувати оповідання будемо?

Вітаю, колеги!)

Місяць назад ми грали у таку гру у цьому блозі: "Пограємо у гру? або Напишемо спільне оповідання!"
І шо, ви думаєте, що я забула? Пффф, кожної хвилини згадую.
Та бросте, я жартую) звичайно забула :D

Блог опустився вниз і оповідання так і не закінчилося дописаним. Тож пропоную, усім бажаючим заглянути у той блог та подивитися правила, а потім продовжити писати тут) Але спочатку, УВАЖНО прочитайте правила!)

Основні дублюю:

Від одного автора — один коментар.

В одному коментарі допускається до трьох речень.

Коли залишаєте свою частинку спільного оповідання, то ставимо порядковий номер, щоб не втрачався логічний зв’язок у коментарях. (Наприклад, моя частинка 1, другий(а) автор/авторка починає писати свій шматочок із цифри 2, наступний(а) автор/авторка ставить 3 тощо).

Не пишемо ніяких зайвих коментарів, тільки свій шматочок!

*чи станеться щось страшне, якщо порушити правила? звичайно, що ні) хоча....хмм. Та ні, точно нічого страшного) Ну може хто що подумає поганого, але яка ж нам різниця хто що думає, вірно?;)))

ПРОДОВЖЕННЯ У КОМЕНТАРЯХ ПІД ЦИМ БЛОГОМ.

А ось, яке повідання у нас вийшло вже:

"Ангеліна Александренко 1. Сонце виблискувало на жовтому листі, яке покривало мокрий, після дощу, асфальт. Легкий вітерець грався з волоссям, заплутуючи його. Останні теплі дні гріли не тільки тіло, а й душу. 

Ірина Скрипник 2. Але в нього на душі було порожньо. День не завдався з самого ранку. Тому він просто сидів і годував птахів.

Вікторія Вецька 3. Він дивився на горобців, які швидко клювали крихти з асфальту, і відчував себе таким же загубленим у цьому великому світі.

Дмитро Євтушенко4. Чоловік був десь глибоко у своїх в думках, тож не одразу помітив, як йому на коліна кинули зім'ятий клаптик паперу. Коли він підвів очі, незнайомка зникла, наче нікого і не було. На папері було залишене слання: "За тобою стежать і хочуть вбити! Треба зустрітися, сьогодні о дев'ятій біля цвинтаря".

Ханна Трунова 5. "І кому я встиг перейти дорогу? Чи це такий неординарний підкат? На всякий випадок треба взяти лопату".

Євгеній Шульженко 6. Перевернувши папірець, побачив допис «Не тоеба брати лопату!», та дві літери «М. Ш.». Можливо, друзі вирішили пожартувати?
Він підвівся, останній раз глянувши на птахів, зітхнув та пішов з парку геть

Тетяна Вітер 7. Але всередині нього прокидалася тривога, адже слова на папері звучали занадто серйозно для жартів. Він озирнувся, сподіваючись побачити хоча б силует незнайомки, але в парку нікого не було.

Тетяна Овчіннікова 8. Дорогою він час від часу придивлявся, щоб помітити стеження. Намарно, нічого підозрілого поруч не було. Не міг же за ним стежити отой дрібний хлопчак, який крутився поряд з ним уже певний час, то відстаючи, то забігаючи вперед. Чи міг?
Ноги самі собою привели чоловіка до цвинтаря.

Хелен Шей 9. Дівчина пройшовши повз нього зворушила його серце. Не знаючи що прокинулась в ньому, чи приязнь, чи кохання, але вона здалась йому і гарна і підозріла, тому він пішов за кралею.

IRMA SKOTT 10. Надвечір'я густим серпанком огортало старий цвинтар, розчиняючи у повітрі примарні тіні. Ліхтарі, що світили обабіч дороги, ще сильніше підкреслювали силуети мармурових янголів, які мовчки стояли на варті серед кам'яних могил. "І якого біса я тут забув?" — пробурмотів Стефан собі під ніс. "Якщо це чиясь дурнувата витівка, я сам цього жартівника тут закопаю!" - — зціпивши зуби, додав він, не приховуючи роздратування.

Олеся Глазунова 11. Серед дорогих надгробків та хрестів чоловік помітив чорну тінь, яка, як йому здалося, слідувала за ним. Пройшовши у глиб цвинтаря, чоловік зупинився, наче вкопаний, перед старою могилою, яка заросла бур'янами. Чомусь погляд впав на стару фотографію, що вицвіла на сонці.
- Не може бути! - вигукнув чоловік, вдивляючись у фото, яке здалось йому знайомим.

Ніка Цвітан 12. Він придивився й нарешті впізнав зображену на фото дівчину. То була його колишня наречена, з якою вони розійшлися перед самим весіллям. По дурному, через її подругу розійшлися.

Лариса Бондарчук 13. Колишню звали Марія Швець. І вона була замолода, щоб померти так рано! "Не може бути!" - знову подумав Стефан і підійшов ближче. На надгробку було справді її ім'я. Хлопець озирнувся, все-таки відчуваючи, що та тінь йому не ввижається, відчував інтуїтивно. Дістав телефон і швидко набрав номер...

Ліна Діксон 14. Швидко стукаючи пальцями по екрану, він набрав її контакт. Тремтячою рукою піднісши телефон до вуха, Стефан почув гудки. Серце навіжено калатало в грудях, будучи ладним зараз зламати ребра, порвати тканини та вискочини назовні. Гудки тягнулися неймовірно довго, відбиваючись дзвінким гулом у його голові. Раптом почулася коротка вібрація. Слухавку підійняли...

Єва Ромік 15. - Вас вітає фірма "В останню путь", - життєрадісно пролунало з телефона. - У нас ви можете замовити найкращі домовини і пам'ятники для себе і своїх друзів! Для постійних клієнтів пропонуемо бонус - епітафію у віршах і чотири некрологи в місцевій газеті.

Анна Тапок 16. — А для вас, Стефане, у нас є особлива пропозиція.
Чоловік відчув, як по спині пройшов морозець, як стисло кригою його серце, а з тим і груди.

Ів Енцані 17. І до чого ж моторошна ситуація склалася. По ту сторону слухавки затягнулася тиша. Ну як тиша... Монотонне тріщання і тяжке дихання. Десь поблизу скрипуче подав голос ворон. Від несподіванки та переляку Стефан впустив телефон із рук.

OlenaSloth 18. З-за надгробку повільно виповзала напівпрозора тінь старої жінки. Від побаченого Стефан позадкував, наступив на телефон, розчавивши його, та перечепившись за надгробну плину упав на спину.
- Обирай собі могилу, - холодним голосом видала жіноча тінь.

Кирило Тесленко 19. -Яка до біса могила? Мені 33 роки, працюю у бібліотеці, жодного павучка не образив за усе життя, за щo мені таке? -Дратівливо запитав він, дивлячись на жінку знизу вгору.

Іра Майська 20. – А це вже, любчику, буде видно по твоїм справам. До біса, чи куди ти потрапиш, – низько прохрипіла тінь.

—Що за чортівня тут відбувається? – налякано промовив хлопець.

Валя Sen 21. - То говориш жодного павучка не образив? - хрипким, скрипучим голосом промовила жінка.
- А як щодо Марії? Саме ти вбив її! - Стара повільно насувалася на лежачого Стефана. Стефан, прийшовши до тями швидко підвівся на ноги й озирнувся, намагаючись найти знаряддя захисту.

Вікторія Грош (Rouce) 22. Він побачив вазу, на диво скляну. Довго не думаючи, взяв цю вазу та вдарив стару жінку. Стефан розумів, якщо не він щось зробить старій, то щось зробить вона, і це його лякало.

Настя Безверха 23. Але на подив хлопця жінка навіть не похитнулася і розреготалася.
- Хлопче, мені ще жодна людина не зашкодила.

Жінка перестала реготати і продовжила говорити:
- Пам'ятаєш, ти почав забороняти Марії спілкуватися із Алісою, навіть перед вибором її поставив ти чи дружба? А коли вона сказала, що з Алісою вона знайома з дитинства? Вона відмовилася припиняти спілкуватися із подругою. А ти її покинув, після цього у Марії почалася затяжна депресія. Бо вона тебе дуже сильно кохала.

Діана Мамонова 24. У чоловіка волосся на загривку встали дибки. Ніхто не міг знати настільки детально їх сварку та причину їх розпаду як пари. Вир думок бушував у голові хлопця підбираючи вірні слова.

Катерина Овчаренко 25. – Я не можу так рано піти, не можу! – язиком, який ледве-ледве ворушився, вичавив з себе наляканий чоловік. Життя ще ніколи не було для нього таким дорогоцінним, як в мить можливого прощання. – Я її кохав... Це Аліса у всьому винна!

Алюшина Полина 26. Стефан спіткнувся і впавши на землю, закрив своє перелякане обличчя руками. Несподівано усі звуки навкруги зникли і чоловік відкривши очі, побачив, що знаходиться у своїй кроваті. Поряд не було нікого, а по спині лився холодний піт...

Ірина Вірна 27. Раптом відчув: на його плече лягла чиясь рука. Така ж холодна, як піт. Стефан боявся навіть подумати, що жахіття стає реальністю.

Пелагія Зуйкова 28. Він повільно повернувся, але поруч з ліжком стояв чоловік який був зовсім незнайомий.
Він був в чорному костюмі, на гладко вибритій голові був чорний капелюх, а в руках був чорний блокнот з дорогою чорнильною ручкою із золота.
Але його очі... З них виглядала чорна безодня.

Ніка Цвітан 29. Стефан хотів поворухнути рукою чи ногою, але тіло його не слухалося.
- Я твій далекий предок, - заговорив тихо незнайомець, - а ось у мене твоя книга долі, - він показав на блокнот. Мене відправили до тебе з місією - змінити деякі моменти в книзі долі, бо ти втратив сенс життя.

Анна Лященко 30. Поглянувши на тоненький блокнотик у руці незнайомця, Стефан не дуже здивувався, скоріше його накрило якоюсь безвихіддю. Навіть якщо щось змінити, блокнот товщі вже не стане...

Айсі Дора 31. Проте нехтувати такою можливістю він не став би, навіть до кінця не віривши у реальність усього, що відбувалось.

- Я не знаю, що варто змінити. Не знаю, коли моє життя завернуло не туди. В який момент я перестав відчувати бодай щось, окрім втоми. Хіба що ...

Светлана Петраковская 32.-Хіба що коли покинув Марію. Але вона сама була винна. Як можна було між коханням та дружбою вибрати дружбу? Чоловік в чорному костюмі низько нахилився і дивлячись на Стефана бездонними чорними очима хрипло прошипів
- Але саме ти заставив її зробити вибір!

Даша Вей 33.Стефан відчув, як у грудях щось зворушливо закололо, наче довго забуте почуття. Відчуття провини заповнило його, як укус отруйної змії. Йому не хотілося визнавати, що слова чоловіка в чорному костюмі мали сенс."

Олеся Глазунова 34. - А якщо я спробую усе змінити? Якщо я спробую переписати усі ті сторінки свого життя? - з надією мовив Стефан. - Я кохав Марію! Я зрозумів це тільки тоді, коли вона зникла з мого життя!

Даша Вей 35. Думки металися в його голові, неначе вітри, які намагаються знайти вихід. Стефан знав, що має діяти, але з чого почати? Перш ніж приймати рішення, він мусив зрозуміти, що ж саме стало причиною їхнього розриву. Можливо, це були його страхи, невпевненість, або ж емоційна закритість, яка відштовхнула її.

Вікторія Вецька 36. Стефан глибоко зітхнув, відчуваючи, як у грудях знову спалахнув вогник рішучості. Він знав, що не може дозволити страхам і сумнівам знову взяти верх. Його думки поверталися до тих моментів, коли він мав би діяти, але натомість залишався бездушним спостерігачем, спостерігаючи за тим, як щастя вислизає з-під його пальців.

Божена Квітень 37. — Ну ж бо, Стефане! — чоловік почухав потилицю. — Я не збираюся вошкатись із тобою до другого пришестя! Назви день...

— 19 серпня 1999 року, — наче невидима голка штрикнула в язика.

Любава Олійник 38. - У 1999 році тобі було вісім. Що ж ти хочеш змінити? -
- Це день народження моєї матері. Я б хотів їй в цей день принести подарунок і побачити її щасливою.
- Гарний початок, Стефане- у тебе ще все може вийти, - промовив чоловік у старомодному костюмі.

*нічого не редагувалося, тільки crtl+c/ctrl+v

**ух, як же довго то усе було копіювати

***продовжувати з "34" і текст

Усім любові до себе та натхнення!
Ваша Ангеліна Александренко