Вітаю, колеги)
Пропоную пограти у гру, а точніше написати разом ціле оповідання.
Я пишу перше речення, наступний автор пише наступне і так продовжуємо до тих пір, поки не буде готова історія зі своїм початком та кінцем.
Від одного автора — один коментар.
В одному коментарі допускається до трьох речень.
Коли залишаєте свою частинку спільного оповідання, то ставимо порядковий номер, щоб не втрачався логічний зв’язок у коментарях. (Наприклад, моя частинка 1, другий(а) автор/авторка починає писати свій шматочок із цифри 2, наступний(а) автор/авторка ставить 3 тощо).
Не пишемо ніяких зайвих коментарів, тільки свій шматочок!
По-перше, це цікаво)
По-друге, це буде корисно для нас — авторів!)
Якщо у нас разом вийде гарне оповідання, то я з радістю озвучу його та поділюсь ним на своєму ютуб-каналі «Ангеліна Александренко» з обов’язковою відміткою усіх авторів! (за спільним рішенням)
Якщо вирішим викласти його кудись готовим, цільним текстом, то будемо вирішувати як та куди, разом)
Також, за спільним бажанням, можу зробити обкладинку до нашої спільної роботи.
Ну що, спробуємо?
Я починаю:
1. Сонце виблискувало на жовтому листі, яке покривало мокрий, після дощу, асфальт. Легкий вітерець грався з волоссям, заплутуючи його. Останні теплі дні гріли не тільки тіло, а й душу.
12 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
Увійти12. Він придивився й нарешті впізнав зображену на фото дівчину. То була його колишня наречена, з якою вони розійшлися перед самим весіллям. По дурному, через її подругу розійшлися.
Коментар видалено
11. Серед дорогих надгробків та хрестів чоловік помітив чорну тінь, яка, як йому здалося, слідувала за ним. Пройшовши у глиб цвинтаря, чоловік зупинився, наче вкопаний, перед старою могилою, яка заросла бур'янами. Чомусь погляд впав на стару фотографію, що вицвіла на сонці.
- Не може бути! - вигукнув чоловік, вдивляючись у фото, яке здалось йому знайомим.
10. Надвечір'я густим серпанком огортало старий цвинтар, розчиняючи у повітрі примарні тіні. Ліхтарі, що світили обабіч дороги, ще сильніше підкреслювали силуети мармурових янголів, які мовчки стояли на варті серед кам'яних могил. "І якого біса я тут забув?" — пробурмотів Стефан собі під ніс. "Якщо це чиясь дурнувата витівка, я сам цього жартівника тут закопаю!" - — зціпивши зуби, додав він, не приховуючи роздратування.
9. Дівчина пройшовши повз нього зворушила його серце. Не знаючи що прокинулась в ньому, чи приязнь, чи кохання, але вона здалась йому і гарна і підозріла, тому він пішов за кралею.
8. Дорогою він час від часу придивлявся, щоб помітити стеження. Намарно, нічого підозрілого поруч не було. Не міг же за ним стежити отой дрібний хлопчак, який крутився поряд з ним уже певний час, то відстаючи, то забігаючи вперед. Чи міг?
Ноги самі собою привели чоловіка до цвинтаря.
7. Але всередині нього прокидалася тривога, адже слова на папері звучали занадто серйозно для жартів. Він озирнувся, сподіваючись побачити хоча б силует незнайомки, але в парку нікого не було.
6. Перевернувши папірець, побачив допис «Не тоеба брати лопату!», та дві літери «М. Ш.». Можливо, друзі вирішили пожартувати?
Він підвівся, останній раз глянувши на птахів, зітхнув та пішов з парку геть
5. "І кому я встиг перейти дорогу? Чи це такий неординарний підкат? На всякий випадок треба взяти лопату".
4. Чоловік був десь глибоко у своїх в думках, тож не одразу помітив, як йому на коліна кинули зім'ятий клаптик паперу. Коли він підвів очі, незнайомка зникла, наче нікого і не було. На папері було залишене слання: "За тобою стежать і хочуть вбити! Треба зустрітися, сьогодні о дев'ятій біля цвинтаря".
3. Він дивився на горобців, які швидко клювали крихти з асфальту, і відчував себе таким же загубленим у цьому великому світі.
2. Але в нього на душі було порожньо. День не завдався з самого ранку. Тому він просто сидів і годував птахів
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати