Вітаю, колеги)
Пропоную пограти у гру, а точніше написати разом ціле оповідання.
Я пишу перше речення, наступний автор пише наступне і так продовжуємо до тих пір, поки не буде готова історія зі своїм початком та кінцем.
Від одного автора — один коментар.
В одному коментарі допускається до трьох речень.
Коли залишаєте свою частинку спільного оповідання, то ставимо порядковий номер, щоб не втрачався логічний зв’язок у коментарях. (Наприклад, моя частинка 1, другий(а) автор/авторка починає писати свій шматочок із цифри 2, наступний(а) автор/авторка ставить 3 тощо).
Не пишемо ніяких зайвих коментарів, тільки свій шматочок!
По-перше, це цікаво)
По-друге, це буде корисно для нас — авторів!)
Якщо у нас разом вийде гарне оповідання, то я з радістю озвучу його та поділюсь ним на своєму ютуб-каналі «Ангеліна Александренко» з обов’язковою відміткою усіх авторів! (за спільним рішенням)
Якщо вирішим викласти його кудись готовим, цільним текстом, то будемо вирішувати як та куди, разом)
Також, за спільним бажанням, можу зробити обкладинку до нашої спільної роботи.
УВАГА: ПРОДОВЖЕННЯ ПИШЕМО У ЦЬОМУ БЛОЗІ: ПРОДОВЖЕННЯ
Ну що, спробуємо?
Я починаю:
1. Сонце виблискувало на жовтому листі, яке покривало мокрий, після дощу, асфальт. Легкий вітерець грався з волоссям, заплутуючи його. Останні теплі дні гріли не тільки тіло, а й душу.
36 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиПРОДОВЖЕННЯ ПИШЕМО У НОВОМУ БЛОЗІ, ПОСИЛАННЯ ВИЩЕ (У САМОМУ БЛОЗІ)
32.-Хіба що коли покинув Марію. Але вона сама була винна. Як можна було між коханням та дружбою вибрати дружбу? Чоловік в чорному костюмі низько нахилився і дивлячись на Стефана бездонними чорними очима хрипло прошипів
- Але саме ти заставив її зробити вибір!
31. Проте нехтувати такою можливістю він не став би, навіть до кінця не віривши у реальність усього, що відбувалось.
- Я не знаю, що варто змінити. Не знаю, коли моє життя завернуло не туди. В який момент я перестав відчувати бодай щось, окрім втоми. Хіба що ...
30. Поглянувши на тоненький блокнотик у руці незнайомця, Стефан не дуже здивувався, скоріше його накрило якоюсь безвихіддю. Навіть якщо щось змінити, блокнот товщі вже не стане...
29. Стефан хотів поворухнути рукою чи ногою, але тіло його не слухалося.
- Я твій далекий предок, - заговорив тихо незнайомець, - а ось у мене твоя книга долі, - він показав на блокнот. Мене відправили до тебе з місією - змінити деякі моменти в книзі долі, бо ти втратив сенс життя.
28. Він повільно повернувся, але поруч з ліжком стояв чоловік який був зовсім незнайомий.
Він був в чорному костюмі, на гладко вибритій голові був чорний капелюх, а в руках був чорний блокнот з дорогою чорнильною ручкою із золота.
Але його очі... З них виглядала чорна безодня.
27. Раптом відчув: на його плече лягла чиясь рука. Така ж холодна, як піт. Стефан боявся навіть подумати, що жахіття стає реальністю.
26.
Стефан спіткнувся і впавши на землю, закрив своє перелякане обличчя руками. Несподівано усі звуки навкруги зникли і чоловік відкривши очі, побачив, що знаходиться у своїй кроваті. Поряд не було нікого, а по спині лився холодний піт...
25. – Я не можу так рано піти, не можу! – язиком, який ледве-ледве ворушився, вичавив з себе наляканий чоловік. Життя ще ніколи не було для нього таким дорогоцінним, як в мить можливого прощання. – Я її кохав... Це Аліса у всьому винна!
24. У чоловіка волосся на загривку встали дибки. Ніхто не міг знати настільки детально їх сварку та причину їх розпаду як пари. Вир думок бушував у голові хлопця підбираючи вірні слова.
23. Але на подив хлопця жінка навіть не похитнулася і розреготалася.
- Хлопче, мені ще жодна людина не зашкодила.
Жінка перестала реготати і продовжила говорити:
- Пам'ятаєш, ти почав забороняти Марії спілкуватися із Алісою, навіть перед вибором її поставив ти чи дружба? А коли вона сказала, що з Алісою вона знайома з дитинства? Вона відмовилася припиняти спілкуватися із подругою. А ти її покинув, після цього у Марії почалася затяжна депресія. Бо вона тебе дуже сильно кохала.
22. Він побачив вазу, на диво скляну. Довго не думаючи, взяв цю вазу та вдарив стару жінку. Стефан розумів, якщо не він щось зробить старій, то щось зробить вона, і це його лякало.
21. - То говориш жодного павучка не образив? - хрипким, скрипучим голосом промовила жінка.
- А як щодо Марії? Саме ти вбив її! - Стара повільно насувалася на лежачого Стефана. Стефан, прийшовши до тями швидко підвівся на ноги й озирнувся, намагаючись найти знаряддя захисту.
20. – А це вже, любчику, буде видно по твоїм справам. До біса, чи куди ти потрапиш, – низько прохрипіла тінь.
—Що за чортівня тут відбувається? – налякано промовив хлопець.
19. -Яка до біса могила? Мені 33 роки, працюю у бібліотеці, жодного павучка не образив за усе життя, за щo мені таке? -Дратівливо запитав він, дивлячись на жінку знизу вгору.
18. З-за надгробку повільно виповзала напівпрозора тінь старої жінки. Від побаченого Стефан позадкував, наступив на телефон, розчавивши його, та перечепившись за надгробну плину упав на спину.
- Обирай собі могилу, - холодним голосом видала жіноча тінь.
Коментар видалено
17. І до чого ж моторошна ситуація склалася. По ту сторону слухавки затягнулася тиша. Ну як тиша... Монотонне тріщання і тяжке дихання. Десь поблизу скрипуче подав голос ворон. Від несподіванки та переляку Стефан впустив телефон із рук.
16. — А для вас, Стефане, у нас є особлива пропозиція.
Чоловік відчув, як по спині пройшов морозець, як стисло кригою його серце, а з тим і груди.
15. - Вас вітає фірма "В останню путь", - життєрадісно пролунало з телефона. - У нас ви можете замовити найкращі домовини і пам'ятники для себе і своїх друзів! Для постійних клієнтів пропонуемо бонус - епітафію у віршах і чотири некрологи в місцевій газеті.
14. Швидко стукаючи пальцями по екрану, він набрав її контакт. Тремтячою рукою піднісши телефон до вуха, Стефан почув гудки. Серце навіжено калатало в грудях, будучи ладним зараз зламати ребра, порвати тканини та вискочини назовні. Гудки тягнулися неймовірно довго, відбиваючись дзвінким гулом у його голові. Раптом почулася коротка вібрація. Слухавку підійняли...
Коментар видалено
13. Колишню звали Марія Швець. І вона була замолода, щоб померти так рано! "Не може бути!" - знову подумав Стефан і підійшов ближче. На надгробку було справді її ім'я. Хлопець озирнувся, все-таки відчуваючи, що та тінь йому не ввижається, відчував інтуїтивно. Дістав телефон і швидко набрав номер...
12. Він придивився й нарешті впізнав зображену на фото дівчину. То була його колишня наречена, з якою вони розійшлися перед самим весіллям. По дурному, через її подругу розійшлися.
Коментар видалено
11. Серед дорогих надгробків та хрестів чоловік помітив чорну тінь, яка, як йому здалося, слідувала за ним. Пройшовши у глиб цвинтаря, чоловік зупинився, наче вкопаний, перед старою могилою, яка заросла бур'янами. Чомусь погляд впав на стару фотографію, що вицвіла на сонці.
- Не може бути! - вигукнув чоловік, вдивляючись у фото, яке здалось йому знайомим.
10. Надвечір'я густим серпанком огортало старий цвинтар, розчиняючи у повітрі примарні тіні. Ліхтарі, що світили обабіч дороги, ще сильніше підкреслювали силуети мармурових янголів, які мовчки стояли на варті серед кам'яних могил. "І якого біса я тут забув?" — пробурмотів Стефан собі під ніс. "Якщо це чиясь дурнувата витівка, я сам цього жартівника тут закопаю!" - — зціпивши зуби, додав він, не приховуючи роздратування.
9. Дівчина пройшовши повз нього зворушила його серце. Не знаючи що прокинулась в ньому, чи приязнь, чи кохання, але вона здалась йому і гарна і підозріла, тому він пішов за кралею.
8. Дорогою він час від часу придивлявся, щоб помітити стеження. Намарно, нічого підозрілого поруч не було. Не міг же за ним стежити отой дрібний хлопчак, який крутився поряд з ним уже певний час, то відстаючи, то забігаючи вперед. Чи міг?
Ноги самі собою привели чоловіка до цвинтаря.
7. Але всередині нього прокидалася тривога, адже слова на папері звучали занадто серйозно для жартів. Він озирнувся, сподіваючись побачити хоча б силует незнайомки, але в парку нікого не було.
6. Перевернувши папірець, побачив допис «Не тоеба брати лопату!», та дві літери «М. Ш.». Можливо, друзі вирішили пожартувати?
Він підвівся, останній раз глянувши на птахів, зітхнув та пішов з парку геть
5. "І кому я встиг перейти дорогу? Чи це такий неординарний підкат? На всякий випадок треба взяти лопату".
4. Чоловік був десь глибоко у своїх в думках, тож не одразу помітив, як йому на коліна кинули зім'ятий клаптик паперу. Коли він підвів очі, незнайомка зникла, наче нікого і не було. На папері було залишене слання: "За тобою стежать і хочуть вбити! Треба зустрітися, сьогодні о дев'ятій біля цвинтаря".
3. Він дивився на горобців, які швидко клювали крихти з асфальту, і відчував себе таким же загубленим у цьому великому світі.
2. Але в нього на душі було порожньо. День не завдався з самого ранку. Тому він просто сидів і годував птахів
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати