Вітаю, любі читачі і читачки!

Доки чекаємо нових глав роману “Серце Лева”, пропоную відволіктися на коротку й нетипову для мене книгу.

Це історія кількох днів у заміському маєтку і водночас цілого життя, захованого від усіх. Читайте тут.

Анотація:

Існують секрети двох типів – ті, які не розказуєш, бо не запитують, і те, у чому не зізнаєшся, скільки б не питали.

Соломію не запитують, але вона і не зізналася б – надто вже особисті, неправильні, інтимні ці секрети. Про них не знають навіть найрідніші. Але звідки тоді знає незнайомець – новий колега її чоловіка, якого вона бачить вперше?

Попереду один вікенд під спільним дахом. Чого чекати – він переверне її життя чи навчить бути собою?

«Ти як монетка фокусника – приречена завжди випадати «орлом», але «решка» в тебе теж є. Хоч її ніхто не бачив».

Уривок:

- Яка твоя улюблена кав’ярня? – спитав «просто Назар».

- О, то є щось, чого ти не знаєш про мене! Тоді пограймо у «запитання на запитання»!

Назар театрально зітхнув.

- Але лише по одному запитанню.

- Ти коли-небудь листувався в анонімних чатах?

- Ні разу.

- Ясно… «Золотий Дукат» - моя улюблена кав’ярня.

- Цікавий вибір. Надаєш перевагу класиці?

- Ага. У ній важко було натрапити на вільні місця, коли ще не стало мейнстрімом їздити «на каву до Львова»… Але чому тебе цікавить моя улюблена кав’ярня?

Назар знизав плечима. Сьорбнув зі свого горнятка і лише потім відповів:

- Мені подобається дізнаватися про тебе різне. Щоправда, у перші хвилини мене це збентежило, потім – насмішило. А ще… Вчора я пояснив.

Соломія згадала Назарове вчорашнє «мене від тебе криє» і вже хотіла знічено опустити очі, але… Але не було змісту вдавати сором’язливість перед ним.

- Дражнишся, але все одно не розкажеш, звідки знаєш мене, так? Уявляєш, як це незручно – почуватися відкритою книгою перед сторонньою людиною?

- А бути скринькою з подвійним дном з рідними – не незручно?

- Навпаки. Дуже зручно. Хіба у тебе немає чогось потаємного? Чи ти розказуєш про своє приватне, інтимне життя усім?

- Усім – ні. Але коханій людині розказав би.

Соломія похитала головою.

- Ти не розумієш. Перед чужими легше бути відкритою. Чужі, сторонні люди не будують щодо тебе очікувань. Їм байдуже, тому приймають тебе такою, яка ти є. А близькі… Вони часто люблять ту тебе, яку вигадали собі. Коли ж відступаєш від цієї їхньої вигадки, ну дуже дивуються…

- Хіба справжнє кохання не у тому, щоб приймати людину такою, яка є?

Соломія поставила чашку на стіл і обперлася стегном на стільницю. Склала руки на грудях і зіронізувала:

- Такий дорослий хлопчик, а такий наївний. Зі справжнього у цьому світі залишилися хіба що географічні мапи. Все інше – суцільна фальш. А кохання… Воно або є, або немає.

- Гм, без півтонів? Я гадаю по-іншому. Кохання як алкоголь – буває різної витримки. І залежно від градусу, більше чи менше п’янить.

- То ти романтик! Я б сказала, кохання як рибні консерви – має свій термін придатності.

Читайте “Брудні секрети твоєї дружини” тут!

А також запрошую до новинки “Серце Лева” тут!

***

Більше новин від мене і спілкування у моєму телеграм-каналі.

Фото, роздуми, відео та цікава інформація про творчість — на моїй сторінці в інстаграмі.

Уривки з романів, можливість зворотного зв'язку — на моїй сторінці в фейсбуці.