Вітаю, сонечка!!!

Мандри у часі продовжуються. Запрошую до третьої історії циклу, "Подвійні паралелі".

У книзі за основу взяті: Кам'янець подільська фортеця; зникнення відомого бізнесмена; журналістське розслідування, журналістки Цвітани; подорож у минуле; інтриги; пригоди; та справжні почуття.

Уривок.

Піднявшись на гору вежі, я зупиняюся. Підходжу до стіни, і дивлюся у віконечко, в яке вривається теплий літній вітер. Віддихуюся. Роблю кілька ковтків води, і рушаю до кабінету Алефтини.

Прислухаюся, адже чітко чую ще чиїсь кроки. На мить завмираю, й оглядаюся. Дихання одразу збивається, бо в метрі від мене стоїть жебрак. Я нервово ковтаю. В горлі одразу пересихає. Але оскільки він стоїть, і просто дивиться на мене, я знову роблю кілька ковтків води. Часто дихаю, і не можу заспокоїтися.

Оглядаюся довкола. Поглядом наштовхуюся на восково-лялькову експозицію. Складається таке враження, що жебрак утік саме звідти, і тепер бродить фортецею.

Переводжу погляд на жебрака, та він мовчки дивиться на мене. Нерви здають мене, і я у пів тону кидаю.

— Ти чого вештаєшся, за мною? Хочеш, аби я з розуму зійшла?

Говорю розлючено, але тихо.

Ану ж хто почує? Можу тільки уявити, що подумає.

Жебрак лише не погоджуючись киває головою. Чим ошелешує мене. Виявляється він чує мене, і ще й розуміє та реагує.

То може він не примара.

— Тоді, чого ти хочеш від мене? — збентежено цікавлюся.

— Іди за мною!

Чую шепіт, хоча вуста чоловіка не ворушаться.

Мене пересмикує від того, що відбувається, і я нервово ковтнувши, фиркаю.

— Я нікуди з тобою не піду! — мене охоплює паніка. — Йди від мене! — налякано наказую.

Жебрак знову не погоджуючись киває головою, і я пригадую слова таксиста. Нервово кліпаю та дивлюся на жебрака.

— Чому ти мовчиш? Ти говорити можеш?

Чоловік знову не погоджуючись киває головою, а я киплю від люті та розлючено у пів тону, фиркаю.

— То, що тобі треба від мене? Навіщо ходиш за мною? — Жебрак же ніяк не реагує, лише надто відверто дивиться на мене. Я відчуваю, як вся покриваюся потом. Мені не вистачає повітря, на очах з’являються сльози. — Ти, що смерті моєї хочеш? — з відчаєм допитуюся.

Жебрак лише опускає голову, я чую голосне зітхання, а чоловік не погоджуючись киває головою.

Я шморгаю носом, і нервово кидаю.

— Тільки не кажи, що тобі моя допомога потрібна?

Часто кліпаю, витираю сльози, і напружено дивлюся на чоловіка у лахмітті. Він же відверто заглядає в мої очі, і згідно киває головою.

— Чим я можу тобі допомогти? — в істериці питаю, і за секунду чую шепіт.

— Іди за мною!

Ці слова сказані надто наполегливо. Я нервово оглядаюся, але окрім нас двох, у вежі нікого немає.

— Я нікуди з тобою не піду. І навряд чи зможу допомогти... — зітхаю та витираю сльози. — Я спочатку повинна все дослідити та вивчити...

Жебрак дивиться на мене, але зараз в його чорних очах, я бачу відчай, а за мить вкотре чую важке зітхання.

З цього розумію, що мої намагання безнадійні. Це ще більше дратує.

— Не дивись на мене так, і не зітхай. — суворо наказую, і одразу нервово цікавлюся. — Чи може ти можеш мені все розповісти?

Жебрак лише киває не погоджуючись головою. Я шаленію в середині від страху, і ледь стримуюся, аби не закричати. Але все ж опанувавши свої емоції, шипінням наказую.

— Тоді не ходи за мною! Не лякай і не дратуй. Прийдеш, коли я все з’ясую, а поки дай спокій..!

Здалеку доносяться кроки. Розумію, що хтось підіймається сходами. Я швидко витираю сльози з обличчя, і шепочу жебракові.

— Зникни!

Раптом у вежі здіймається вітер, що перевертає величезний старовинний горщок. Вітер несеться у напрямку сходів. Я ж у цей момент міцно зажмурюю очі. Схоже я розізлила жебрака-султана. Тепер навіть цікаво, куди він мене кликав, і, що хотів від мене...

Знижка тут...

RRnfttfw — пригоди тут!!!

Приємного читання!!!