Думки в голос

Вітаю! Чому загальмувалися “Межі свободи”? Криза творчості? Питання більше не від вас, а від мене мені. Й самій цікаво... Ідея є, вже знаю 90% сюжету, все спланувала, тільки бери і пиши. Отак от на самому старті взяла і заглохла! Друга глава "Монстр під маскою янгола" так і залишилася майже дописаною... Можна було б сказати, що в мене немає часу на то взагалі, наше спільне навчання з чоловіком, наші двоє дітей, які вчаться в одному класі, де я ще вмудрилася вляпатися в батьківський комітет. При тому кожен з близьких мені кричав з кожного утюга: “Не смій влізти в батькивський комітет!” А я і влізла, точніше вляпалася по іншому і не скажеш, хоча й абсолютно випадково. Підготовка до свят, кілька батьків “яким-все-завжди-не-так” і все таке, початок осені мене неймовірно виснажив.  О, а ще й на додачу, пік мого письменництва, якщо можна так сказати, видався саме на початок осені, якесь неймовірне натхнення нізвідкіля, здавалося, що я зможу кінчати по главі за день але... Довготривале відчуття, що я зайшла в глухий кут і не можу з нього вибратися. І це не в плані сюжету. Не має часу? Ніби є. Не має бажання? Є. Ще й яке! Ніби, я нарешті, в свої неповні тридцять років, знайшла себе у цьому світі. Тема важка? Однозначно, але давайте будемо чесними, коли мене щось складне і важке у цьому житті лякало? Питання риторичне. Не має сил? Можливо. На додачу, буцім мені всього того мало було, ми всією сім’єю загрипували. Знаходячись у вирі думок, я в же видумала зо три нових історії і навіть почала їх писати. Постійно маю оте відчуття,  якщо не запишу все те, що прийшло в мою голівоньку, то через час воно все вивітриться. Але ж дописати - дзузьки. Тільки беруся за цю справу і все те, що буде написане я сама ж забракую, бо написане здається пласким і тьмяним, або ж навпаки відчуваю “все занадто”.  

Нещодавно зрозуміла таку штуку - мені здається, що я товчуся в глухому куті саме життя. Накопичилося стільки справ, що я не маю надії їх всіх прикінчити. Не маю сил навіть на важливі речі.  Я ніби мій персонаж Алекс із розповіді про останній день на Землі, тільки є нюанс, я поки що не зустріла свою “Мусю”. Вже відчули оцей гіркий присмак депресії? Та й таке. Тому, до біса все! Ось так от просто. Коли людині потрібен відпочинок , що треба зробити? Правильно, відпочити. Просто взяти, відпустити все, делегувати частину своїх обов’язків і відпочити. Саме цим я і планую зайнятися, бо довго я так не вивезу. Я буду писати, обов’язково, просто по можливості, без шаленої гонки “по розділу за день”, буду писати за бажанням, натхненням і по свободі. Такі справи!  

Всім авторам бажаю натхнення і творчих успіхів! І найголовніше, ніколи не опускайте руки! 

Всіх обіймаю, цьомаю.  

Ваша Ів.