Перша передплата - "Полювання на мільйонера"

Вітаю!

Сьогодні було відкрито передплату на мою книгу! Дякую всім, хто вже читає історію кохання Лілі і Тимура и запрошую всіх, хто ще не почав читати, долучитися до читання:

"Полювання на мільйонера"

Анотація:

Я потрапила в пастку, яку сама ж і розставила. Хотіла виділитися, зробити максимально точне журналістське розслідування, продемонструвати свою індивідуальність, але вийшло зовсім не так, як думалося. Моя дипломна робота ледь не перетворилася на фарс.

Тепер не я полюю на мільйонера, бажаючи загнати його в пастку, а він на мене. І невідомо, чи вдасться мені вибратися з добре розставлених ним сіток. 

#студентка

#мільйонер

#кохання

#гумор

#злети_та_падіння

#ХЕ

Уривок:

– До речі, а хто той нещасний, на якого ти вирішила відкрити полювання?

– Чому одразу нещасний? – Праведно обурилася у відповідь.

– А як його ще назвати? Тобі спало на думку використати неординарний спосіб, щоб домогтися посади в журналі, а йому що від цього? Якщо хтось дізнається, про кого саме ти писатимеш, йому ж проходу дівчата після не дадуть, будуть своє щастя випробовувати.

– Не буду я його ім'я писати. До того ж, перш ніж щось зробити, я хочу спочатку дізнатися про нього більше. Раптом у нього взагалі дівчина є. У чужі стосунки я влізати точно не буду, це підло.

 – Дівчина? Скільки йому років?

– Тридцять два. Багатий і успішний Тимур Лінченко.

– Так це він? Ти казала, що він із твого міста приїхав столицю підкорювати.

– І підкорив же, – кивнула, підтверджуючи слова подруги.

Ні, а кого мені вибрати? Мільйонери, по-перше, на дорозі не валяються, а по-друге, він не надто старий і не одружений. Як на мене, то цих двох аргументів уже з головою вистачає. Все-таки, як не поглянь, але в нас усі мільйонери давно вже не хлопчики. Поки статки сколотили, так і кращі роки минули. Там уже не тільки дружини, а й онуки є, а я навіть заради посади на таке не згодна.

– А ти не боїшся?

– Чого я маю боятися? – Запитала безстрашно. – Я після вибачуся перед ним, якщо потрібно буде. Ну не вб'є ж він мене, справді.

– У тебе все занадто просто, – похитала головою Ксеня. – Але моя жилетка для тебе завжди вільна, ти ж знаєш.

– Говориш так, наче я обов'язково плакатиму!

(Посилання на книгу)

Юджин Перо