Поки пишу нову 16-у главу книги-антиутопії "(не) одна під дощем" ділюсь з вами шматочком із неї.
*не забувайте читати книгу, ставити вподобайки та коментувати
[ читати тут ]
Я підійшла до Макса та побачила такі знайомі будиночки. Спогади самі промайнули у думках. Батьки, бабуся, дім, поля. Які були безтурботні та щасливі дні. Я би все це пояснила тим, що тоді я була дитиною, не мала ніяких проблем, тому й ті дні здавалися більш щасливими, більш кольоровими. Але не в цьому випадку. Тоді не було імперії та тотального контролю над людьми. Тоді свобода відчувалась у повітрі, а зараз її немає.
3 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиВсесвіт все натякає, а я ніяк не почну читати. Куди не зайду, скрізь натрапляю на публікації, які так чи інакше стосуються цієї книги))) Ще не знаєте, скільки на фіналі глав буде?
Вікторія Токар, Ахаха так) кажу одразу, судячи з коментарів:))) пролог та перша глава здаєтся дивним і не зрозуміло, чому вона так поступила, друга та третя глави здається, що все дуже погано, але далі починається саме цікаве і наростає з кожною главою)))
Ангеліно, додайте сюди посилання на книгу, щоб було легше переходити новим читачам )))
Олеся Глазунова, Точно-точно) дякую, забула)
Ех...
Олена Ранцева, ♥️
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати