Тіні Минулого Майбуття

Автор: Олексій Цапович

Перш за все хотіла перепросити в автора за доволі довге очікування рецензії. Та так сталось, що життя не готувало мене до того, що воно мені приготувало.  Тому й дотягла аж до дедлайну.

А тепер до справи. ))

Читаючи книгу, я кожного разу міркувала про те, що ж напишу в рецензії, як зможу висловити своє враження від прочитаного... І, не зважаючи на те, що останніх було достатньо, це можна вкласти в одне конкретне слово: сподобалось. 

Олексій Цапович дуже вдало зміг занурити читача у класичний, аж до самої основи, хоррор. Спочатку може скидатись на те, що це кілька абсолютно базових жахачок. Тут тобі й маєток з привидами та трагічною історією кохання, і закинута психіатрична лікарня, де за кожним рогом привид, стіни в крові, одна велика таємниця та вибір, який, здавалося б, неможливо зробити, і дім заповнений злом... Адже злом, так? Та розділ за розділом ви дедалі глибше поринатимете у темінь, увійдете в неї, як по спіралі та розкриєте для себе особисту історію головного героя. Вона поволі проникне вам у серце і зрештою таки розіб’є його. Але ж книга, особливо хороша, має викликати емоції. Увесь їх спектр. І сльози також...

А ще, зважаючи на всю “класичність” сюжетів, я звернула увагу на велику кількість нових цікавих деталей в описах привидів та світів, до яких вони закинуть вас разом з героями. Особливо багатий ними "Випадок 2. Привид 4". Розділ є важливою часткою загального задуму та розкриває нам всю історію стосунків у житті Августа Кая і просто таки насичений яскравими та неординарними пейзажами, що згодом, наче той пазл, склались у цілісну картину фіналу саме цього випадку.

Та все ж маю зізнатись, що книга далась мені досить важко. Хоча певно це лише моє особисте сприйняття. Проте, можливо, саме таким був розрахунок письменника. Ми мусили зануритись у ці темні води, аби перейнятися задумом книги та внутрішнім світом головного персонажа. Хотіла також вставити свої п'ять копійок щодо розміру основних розділів (бо технічно мені складно читати такі великі частини), але в коментарях під книгою вже знайшла пояснення про те, що так і було треба. Така собі характерна ознака, яка додатково наближує читача до головного героя: як він розуміє сутність привидів, що вони для нього… З одного боку кожен з них лише справа №... у приватного містичного детектива, а з іншого - для Августа Кая це концентрація болю та втрати, які, з тої чи іншої причини, залишилась після людини у цьому світі і тепер ця сутність не здатна випромінювати більше нічого крім тих самих болю та втрати.

На що ж саме варто звертати більше уваги самому автору? 

Мені не вистачило пластичності діалогів між персонажами. Мова іноді була занадто пафосною. Проте вчергове зауважу: це особисто моє враження. Я впевнена є інші читачі, якім навпаки подобається високий склад. Але особисто мені хотілося б, аби вона була більш “живою”.

Також збивала з наміченого шляху велика кількість повторень, русизмів і калькованих слів. Ті, хто читав попередні відгуки, знають про мою нудну вчительську натуру і з цим вже нічого не вдієш. Я буду нудіти з цього приводу, мабуть, навіть з того світу )). Моя мрія, щоб українська література розвивалася,  самвидав ставав професійним, а з коментарів у соцмережах нарешті зникло таке явище, як фраза "яка біль" (біль в українській мові лише чоловічого роду!). А це вже задача письменників та авторів: люди, які читають наші книжки, мають ставати освіченішими завдяки їм.

Що допомагає особисто мені та багатьом моїм знайомим авторам: онлайн редактори (не панацея, але дуже допомагають), читання власного тексту вголос (коли мізки вже просто палають, а очі замилені саме такий спосіб допомагає почути, як “лягає” текст, чи немає в ньому повторень, чи добре звучить та читається цілий абзац, чи узгоджуються речення і т. д.), прийнятна частка легкої філологічної параної (може здатись жартом, проте бійка не на життя, а на смерть між мною, онлайн редактором та словом "неабияк" змусила мене ж сумніватися у кожному слові та розділовому знакові, що не могло не піти в плюс. Але в цьому питанні також варто навчитись вчасно зупинятись, щоб не загнати себе в глибокий комплекс меншовартості.) ну і притомний бета рідер під крилом (я бажаю, щоб поруч була людина, як розділяє ваше прагнення до письменництва і могла бути тим читачем, який здатен чесно сказати, коли потрібно допрацювати текст, а коли вже таки варто зупинитись та замкнути ту саму філологічну параною у підвалі).

Хочу зазначити, що пишу все це лише для того, аби автор міг створювати нові світи у книжках далі. Книга чудова і Олексій Цапович має прекрасний приклад поєднання у собі таланту та працездатності. Він не просто мав ідею для книги. Він розвинув її у повноцінний вартісний сюжет, доклав зусиль та дослідив питання і не побоявся додати власного бачення. Це приклад чистого натхнення, яке точно варто вдосконалювати та розвивати в майбутньому.

Дякую за творчість і успіхів у подальшій роботі. 

А більше цікавого ви зможете почитати на сторінці безстрокового марафону.