Як змусити мене розплакатись? Дуже просто. Навіть занадто.

Достатньо відповідати за свої слова. Казати і робити те, що обіцяне.

Мені часто кажуть, що я "на бронє", занадто спокійна і терпляча. І тільки найближчі знають, яка я зарюмсана, вразлива, вкрай емоційна панянка.

І я цього не соромлюсь.

Я спокійно сприймаю недоліки людей і їхню дивну поведінку, бо я не беру на себе відповідальність за чужі дії. Нехай роблять, що хочуть. Навіть, якщо мені від цього боляче, бо я можу відповідати лише за себе.

І я хочу мати право на помилку. Не хочу бути ідеальною, бо від таких завжди чекають висот. Мені достатньо бути собою.

Мої героїні також вразливі, тому негативні коментарі про них я можу сприймати занадто особисто.

Вразливість не є слабкістю. Щирий вияв емоцій значно сильніший і сміливіший, ніж оце ваше "тримати обличчя".

Та читачі мають право не любити героїв. А ще я знаю, що вони вас тригерять, змушують дивитись в очі своїм страхам, проживати неприємні емоції.

В тому і суть: не тікати, проживати, перехворіти і відпустити.

Деякі книги не для всіх, але немає нічого, що "для всіх", правда?

Проте є речі, які торкаються душі.

І сьогоднішній мій допис присвячений саме такій книзі https://booknet.ua/book/ne-sama-b429600

Ця дівчина новий автор на Букнет і мені дуже сподобався початок її молодіжної історії. Треба читати!