Це могла буди зовсім інша історія… Про стосунки нахабного самовпевненого мажора та ніжної дівчинки з нещасливої родини. Можливо, у них все було б добре і згодом флірт переріс би у палку пристрасть з подальшими серйозними намірами. А, можливо, далі єдиної ночі нічого б не пішло.

Напевно можна знати одне – Соля все розрахувала, і одногрупник точно мав би «запасти» на неї, адже в листі до нього написала такееее

Що саме, власне, соромно й згадувати, але чого вже, якщо лист все одно потрапив «не в ті руки».

Маленька помилка, і все життя пішло шкереберть!

До прізвиська головного героя я звикала напрочуд довго і, чесно кажучи, жодних романтичних асоціацій воно в мене так і не викликало (вибачай, Богдано, але «зелені чоловічки», що викрадають людей для дослідів, переслідували мою уяву щоразу, як бачила «Гуманоїда»), проте сама історія мені сподобалася – легка, ніжна, і разом з тим в неї легко повірити. Дві душі, що вважали, що точно знають, чого хочуть, але насправді прагнули геть іншого. Вони були по-своєму штучними, але ці маски змушені були вдягти, аби ніхто не здогадався про їхні слабкості.

Страшний холодний та деспотичний препод, якого бояться в універі навіть старшокурсники, та дівчина, яка у власній помилці боїться зізнатися. Що може бути в них спільного? Більше, ніж ви могли б подумати…

Пристрасть, ніжність, і бажання бути разом понад усе – не зважаючи на жодні перестороги, буремне минуле та застереження «близьких». Розуміли, що небезпечно, що буде боляче і точно всі осудять. Але що з того, якщо без іншого вже не тямиш себе? Будь-яка заміна здається штучною та настільки прісною, що здатна лише заглушити біль розлуки, але не більше.

Артур викладає кристалохімію, і насправді ця дисципліна напрочуд вдало відображає його натуру – холодну, відчужену та, часом, гостру й кострубату. Він не вміє любити на повну, але, загалом, все влаштовує. Принаймні вважав так, аж поки у його життя не увірвалася недолуга студентка з клятим червоним конвертом та словами, від яких стає спекотно навіть взимку. З того самого моменту почав сумніватися у тих речах, з яких складалося його життя, і, на жаль, зрозумів, що воно його більше не влаштовує.

Тепер хотілося одного – це бісове дівчисько поруч із собою, і чорт з ними, з плітками та ймовірним майбутнім. Аби лише ця ніжна квітка так само довірливо пригорталася до нього знову, довіряючи свої сльози й таємниці…

Проте окрім соціального статусу студентка-викладач між ними ще є прірва у майже два десятки років. Чи стане вона на заваді їхнім почуттям, чи навпаки допоможе краще зрозуміти самих себе?...

Відповідь на цей та ще багато інших питань шукайте у романтичній історії Богдани Малкіної «Лист до Мажора»