Ітак всім привіт, завтра я викладу першу частину нової книги в циклі "Для того щоб відчувати" 

Історії про трагічні та жорстокі стосунки. 

Хочу запропонувати вам обрати разом зі мною назву) 

Є такі варіанти:

- Момент, коли я прийняла тебе. 
- Уламки життя. 
- Спогади, схожі на скло. 
- Моменти коли ти різний. 
- Твої спогади нагадують пласмасу. 

А для того щоб було легше обрати, це невеличка частина книги)

- Доллі. - його голос час від часу був ніжним, настільки швидкоплинні миті, були іноді постійними. - У моєї покійної сестри була лялька на ім'я Доллі, така схожа на тебе лялька. - Одне я знала точно, він не був нормальним, а ця історія надто часто турбувала мої вуха, але я ніколи не казала, що він уже її розповідав, вислуховуючи щоразу, як у перший. - Шкода, вона згоріла разом із моєю сестрою.
 - Доллі. - в таки моменти він ніжно гладив мене по щоці, але його настрій був настільки мінливим, і в наступну секунду ця рука хапала мене за шию, боляче стискаючи горло, або він міг просто вдарити мене по обличчю, або ще куди не будь. 
Чи так все просто?
Іноді він міг забувати про мене, але все одно завжди повертався. 
- Доллі... Долорес. - він часто називав мене на ім'я. - Чому ти ніколи не боїшся? - його це відверто дратувало, але навіть я сама не знала відповідь на це запитання, хоча, напевно, я завжди була дивною. 
Він теж страждав. Чоловік, який для всіх був монстром, мав свої слабкості, коли він переборщував з алкоголем, завжди міг знайти двері до моєї кімнати, він нічого не говорив, і боляче мені в такі моменти не робив, він просто лягав мені на коліна, і засинав, а я гладила його по голові, доки сама не засну.
Вранці його вже не було. Ми з ним ніколи не обговорювали такі моменти. Мені здавалося це не потрібним, обговорювати його біль, йому б це не сподобалося. Адже тверезий Марат не може бути слабким. 
- Думаєш, ти особлива, Долорес? - іноді він приходив до мене злим, на це не було особливих причин, я нікуди не могла вийти з кімнати, і ніколи ні з ким не розмовляла, спершу я не розуміла причин цієї злості, грізного погляду, але потім усвідомила, що причин просто немає, він просто такий. У ці моменти він був особливо жорстокий. - Я можу позбутися тебе в будь-який момент. - говорив він, притискаючи моє обличчя до матраца. Цікаво він намагається довести це мені, чи собі. Цікава думка, яку я ніколи не вимовлю в слух, навіть випадково. Йому про це краще не говорити. - Ти мені не потрібна. - притягаючи мене за волосся гарчав він, втискаючись у мене поцілунком, розриваючи мене на шматочки. - Ніхто не потрібен, Доллі. - можливо, він і має рацію. 
Але часом він був зовсім іншим. Марат приходив у строгому костюмі й просто дивився на мене, без злості й жорстокості, його очі цими днями були особливо туманними, я боялася перервати цю тишу, намагалася не дивитися на нього, не видавати жодного звуку, і навіть зайвий раз не дихати. 
- Чому ти така, Долорес? - я жодного разу не наважилася відповісти на це запитання. - Ні намагаєшся наблизитися до мене сама, ні обійняти, ні привернути мою увагу, ти ніколи не вислужуєшся, ні просиш обійняти тебе... Тобі взагалі щось треба, Доллі? - чи треба мені щось? Самій би знати... Мої бажання були занадто довго нікому не потрібні, щоб думати про них зараз. - Бісиш... - а я ж не хотіла його засмучувати, але все одно зробила це. - Поцілуй мене. - і я тут же виконую його наказ, але він притискає мене все ближче до себе. У такі моменти у своєму тілі я відчуваю полум'я. Він особливо наполегливий у такі моменти, але не жорстокий.
Такий Марат не робить боляче.
Він завжди був різний. 
І як ви хочете, щоб після всього цього я повірила, що цей чоловік втратив пам'ять і забув 10 років свого життя, з яких я була з ним лише 5. 
Що він просто забув мене?