Пограємо у гру? [ або ] Різні бачення.

Вітаю, колеги.
Пропоную маленьку гру)
Нижче ви можете побачити зображення, яке згенерував ШІ.

Але що робити далі?
~ подивитися на зображення;
~ подумати, що відбувається на ньому, якщо це стоп-кадр, що було до, що відбувається зараз та що буде відбуватися після;
~ написати у коментарях свою коротеньку історію за цим зображенням, своє власне бачення.

РЕКОМЕНДАЦІЯ: не раджу читати відповіді інших учасників, допоки не написали свою.

Нижче залишу своє бачення.

Усім натхнення та любові до себе)
Чекаю з нетерпінням ваше бачення!)

P.S. Не забувайте вказувати посилання на цей блог, якщо вирішите ділитися цим блогом у себе.

Кожного разу, як приходить тепла рання осінь, мені хочеться змінити цей світ. Ця осінь не стала винятком.

— Якщо хочеш змінити світ, то почни з себе! — твердо заявила собі я та пішла на пробіжку.

Маршрут був обраний швидко. Я живу на околицях міста, тож пробігтися на самоті, у повній тиші, вдихаючи гіркуватий аромат сосен, був ідеальним варіантом. Музику вмикати не хотілося. Спів птахів підіймав настрій та бадьорив з самого ранку. Я робила крок за кроком відчуваючи легкість у своїх руках. Я насолоджувалася собою. Допоки не почула якесь шарудіння позаду себе. Не збавляючи швидкості я обернулась на звук, але там мене зустріла пуста поодинока стежка.

«Напевно, звірі у лісі» — подумала я та побігла далі.

Шарудіння повторилося знову. В цей раз я навіть не стала повертати голови. Цей звук ставав все ближче й ближче. Здається, чиїсь кроки почулися позаду мене. Я зупинилась та якийсь час так і стояла, дивлячись прямо перед собою, у спробах заспокоїти своє серце, яке так і норовило вистрибнути із грудей. Порахувавши про себе до десяти, зробивши декілька повторів вдихів та видихів, я оберунлась.

Прямо переді мною, десь за двадцять метрів стояв чорний силует, який нагадував чоловіка у дощовику. Я не бачила його очей, але відчувала, як його погляд заглядає мені у душу. Чорний силует почав йти на мене. Мої ноги скам’яніли від страху, але я змусила їх рухатися, розвернулась та побігла вперед.

Я бігла щосили не обертаючись, але все одно чула швидкі кроки позаду себе. Він переслідував мене. Дихання вже збилося, але я бігла далі. В одну мить, здається, я навіть почала чути його тяжке дихання позаду мене. Як раптом, щось тверде вдарило мене у спину розрізаючи шкіру. Теплий тоненький струмок почав стікати по моїй спині. Ноги перестали слухатися мене та я впала.

— До зустрічі на тому світі, спортсменочка, — почула я мерзотний чоловічий голос біля свого вуха та мої очі заплющилися.