Мирної всім ночі!

Запрошую до оновлень історії, Єлизавети та Арсена, з роману, «Статус КОРОЛЕВИ».

Між героями продовжують трабли.

Уривок.

— Єлизавето, я хотів поговорити про нас.

Дівчисько кліпає, і великими очима дивиться на мене. В її голосі звучить напруга.

— Про нас? — перепитує, та розгублено кліпнувши додає. — Я не хочу говорити про нас. Бо якщо чесно, ніяких нас немає.

— Єлизавето, є. — заперечую слова дівчини. — Я все розумію, тобі зараз важко усе це переварити... — витримую паузу по якій досить серйозно додаю. — Я згоден зачекати іще кілька днів, але відтягувати точно не варто.

Бачу як дівчина нервує, та радше бавиться виделкою в тарілці, ніж їсть.

— Орлов, я не хочу про це говорити. Ця тема мені не приємна.

— Єлизавето, чому знову Орлов? — Суворо цікавлюся я.

— Тому, що у тебе таке прізвище. — фиркає дівчина, пережовуючи маленький шматок їжі.

Мене дратує те, що вона звертається до мене на прізвище.

— Дуже скоро це прізвище стане твоїм...

Єлизавета та Арсен...

Роман, «Моя у подарунок», теж оновлено.

Уривок.

Знову здригаюся від того, що клацає замок на дверях. Налякано відкриваю очі, оглядаючись по просторій білій спальні. Одразу хочеться чкурнути, й кудись заховатися, аби ніхто не знайшов. Хоча моє тіло від нервової напруги важке. Мені навіть поворухнутися складно. Тому напружившись, просто сиджу на ліжку. В душі молюся, — хоч би не Емір.

Кліпаю, коли у кімнату входить ефектна, струнка білявка, одягнена у білий діловий костюм. В руках дівчини, великий паперовий пакунок, з логотипом відомого бренду. Вродлива білявка посміхається, привітно привітавшись.

— Вітаю, красуне! Ти вже виспалася?

Я на її слова, лише розгублено кліпаю і витираю сльози з очей. Мізкую ким би ця дівка могла бути Касяну. Напевно одна з його коханок. Бо іншого логічного пояснення знайти не можу...

Моя у подарунок...

Спокійної та тихої ночі!!!