Дуже особлива глава "Знайдені 2"

Всім доброї днини!

Сьогодні закінчив нову главу книги "Знайдені 2"
Вважаю її дуже особливою. Адже, коли ми створюємо світ, ми не завжди пояснюємо його глибини глибин. Та настав час, коли без цього пояснення не буде можливості зрозуміти події, що відбуваються. Я як творець цього світу - маю пояснити. 

Скажу чесно, до того як я сів писати цю главу - я сам повністю не мав уявлення про ці самі глибини глибин. Натхнення фиркнуло, закотило очі та взяло все в свої (тобто мої) руки.

Поспішайте прочитати книгу "Знайдені", та приєднуйтесь до створення другої частини! Підписуйтесь, додавайте в Бібліотеку й будемо рухатись далі)))

Доречі, невеличкий уривок з нової глави про доволі девне створіння:

           "..саме тоді я побачила йотуну, - рись замовкла, потупивши погляд в землю»

           «Хто така йотуна? – уточнила невпевнено Мілана» 

          «Йотуна, - олень заспокоївся та продовжив замість сестри, - це істота, яка за татковими казками, знищує світи, коли в них порушена гармонія. Я теж пам’ятаю це, тому рись не могла цього вигадати. – він подивився в сторону кінця галявини, наче казкова йотуна була саме там, - спочатку виник пагорб, покритий травою та квітами. Потім цей пагорб почав випрямлятись. Ми побачили кінцівки, схожі на людські. Ними вона підпирало землю. Істота підняла свою голову. Хоча це був просто череп оленя чи лося. Величезні роги, покриті мохом, рослинами, листям, здійнялись догори. Білі очі наче вугілля, тліли в середині цього черепу. Істота випрямилась, піднявшись на задні кінцівки, що закінчувались копитами. Все тіло було покрито шерстю»

            «Деякий час йотуна дивилась на нас, не відриваючи погляд, - сказала тихо рись, - а потім просто розвернулась та пішла геть. Ні звуку, ні гарчання, ні слова, - позіхнула, наче вже нічого не боялась зі своїх спогадів, - саме з того моменту Істинний світ став таким, - махнула мордою навколо себе, - мертвим, сірим, чужим. Лише червона кров, що тече в дереві, пульсує і досі»