Поки пишу...

Поки пишу нову 13-у главу, ділюсь з вами шматочком із глави, щоб заінтригувати та нагадати про неї.

Глава про той самий момент, важливий для героїв, важливий та складний для мене. Важливі кожні деталі, не можна пропустити щось, тому, напевно, на цю главу я витрачу трохи більше часу, ніж зазвичай. Але половина глави вже є, сподіваюсь за пару днів допишу та поділюсь нею з вами.

Не забувайте читати книгу "(не) одна під дощем", ставити вподобайки та лишати свої коментарі! Це дуже мотивує та підтримує! Й про розіграш обкладинок не забувайте, вся детальна інформація тут

А поки пишу, приємного читання:

Я обвела поглядом наш трейлер та звернулась до Макса:

— Може присядемо на доріжку? Подейкують… хороша прикмета, — мій страх у голосі важко було приховати.

— Ти ж не віриш у прикмети? — здивувався той.

— Не вірю… Але, мої варіанти, як відстрочити цей момент, вже закінчились.

— Присядьмо, — із жалістю до мене та, одночасно, страхом в очах сказав Макс та сів на сидіння.

Десь з хвилину була тиша. Хвилина мовчання по нашому не найкращому минулому.