Вирішив поділитися своїм ходом думки, який був у мене перед початком написання 1 тому про Грегора Грейткіллс. Одного разу, коли я завершив читати чергову серію фентезі, мене зачепило певне питання. Чому головний герой - завжди учень, а не вчитель? Гаррі Поттер, Енакін Скайуокер, Фродо (Більбо теж), всілякі недовчені Рінсвіди, і навіть Корвіни родом з Амберу. Вони всі завжди чогось не знають (о, як і Джон Сноу!))) ). Завжди є хтось мудріший за них. І завжди доводиться їм дивитися у рота до мудріших (чи хитріших), могутніших та досвідченіших менторів.

От і захотілося почитати про те, де головний герой - сам навчить, кого забажаєте. Де ворог якщо й трапляється на дорозі героя, то або самому ворогові знадобиться допомога, або це буде дійсно гідний супротивник. Без всіляких піруетів ГГ перед сильними світу цього (чи того).

Ну і, за класичною традицією: "Хочеш почитати щось дуже цікаве для тебе? Напиши це!". Тому й вийшов у мене певний Архімаг, котрий не пасує перед будь-якими завданнями і вже досяг успіху майже в усьому (хто прочитав Розділ 26 1 тому, знає, що не зовсім в усьому, але тсссс!).

Звісно, в героя мають бути випробування. Звісно, інколи йому має бути важко. Без персонального зросту діла не буде. Але хай краще герой вже чогось вартуватиме і буде дійсно гідною серединою поміж нездарою (Гаррі Поттер без друзів) і напівбогом (майже будь-який ГГ сюжетів з гаремами і бояркою).