Між моїми героями нарешті трапилася нормальна розмова. Як скоро вона призведе до чогось більшого — слідкуйте за оновленнями в "Академії Фейлім"!

— Добрий вечір, адептко Найєнн! — привітав я її і, коли вона підвела голову, щоб мені відповісти, помітив, що її очі блищать від сліз. На блідих щоках її, що переливалися легким сяйвом у місячному світлі, як у всіх темних ельфів, теж сяяли дві мокрі доріжки. — У вас щось трапилося?

Я сів на камінь навпроти неї. Вона окинула мене похмурим поглядом і відвернулася, ховаючи сльози. Мені б піти і залишити її на самоті, можливо, їй просто потрібно виплакатися подалі від всіх, але я не зміг. Раптом я відчув у її душі стільки болю, що залишити її здавалося мені злочином.

— Життя в мене сталося, кейре Тавос, — буркнула Найєнн, витираючи сльози рукавом сорочки. — Воно — причина всіх моїх бід.