Вітаю, любі!!!

Запрошую на ЗНИЖКУ, на історію, Соломії та Всеволода, з роману, "Умови контракту".

Уривок.

— Ти нікуди не підеш. — Грізно заявив.

Взяла шубу, й одягнувши її відмахнулася.

— Це ти так думаєш. — Заглянула відверто в його очі. — Не хвилюйся, я батькам про все розповім сама.

Перевела подих, взяла телефон розблокувала, пів на третю дня. Через пів години має розпочатися це все дійство зі заручинами, та байдуже. Заблокувавши екран поклала телефон у кишеню шуби, холодно додавши.

— Ти попросив звалити, що ж я йду. — Знизала плечима. — Я себе на смітнику не знайшла, аби зв’язувати своє життя з ким попало. Все-таки один раз живу.

Повернувшись з гордо піднятою головою подалася до дверей.

 Обігнавши її, чоловік замкнув двері на звичайний ключ і забрав його в кишеню. Зробив один крок схопив великою рукою за потилицю, притягнувши її обличчя до свого чола, крізь зуби процідив.

— Йди переодягайся, бо по іншому ти звідси не вийдеш. Мені набридли твої істерики.

— Забрав руки. — Суворо наказала, впевнено дивилася йому в очі. Хоча йому довелося нахилитися, адже вона значно нижча за нього і це ще на підборах.

Коли виконав її наказ сухо продовжила.

— Відчинив двері. Бо відчиниш ти їх чи ні, це вже нічого не змінить. Я передумала приймати твою пропозицію. Зараз телефоном замовлю гарбуза, його привезуть ще до початку церемонії.

Чоловік стояв поруч, важко дихаючи, суворо кинув.

— Як там тебе, охолонь.

— Соломія Петрівна, для тебе. — Нагадала дівчина.

Скидалося на те, що наречений не хотів аби вона йшла, невже боявся підставити таточка. Ну, що ж маленька перемога. Всі козирі в її руках, головне не перестаратися і не перегнути палицю.

Сперлася об стіну біля дверей, в шубі було душно, але вона її нізащо не скине.

— Соломіє, переодягайся часу мало.

Йой, що це? Назвав на ім’я. Невже корона впала? Ні. Мабуть. Ні. Дзенькоту не було чутно. Не впала корона, а так хотілося її змахнути...

Знижка тут...

Прижмного читання!!!