Вітаю в блозі! Хочу запросити до своєї палкої новиночки, яка тільки набирає обертів і ці оберти такі, що в мене вже крутиться голова ;)

Отже… 

Для порятунку родинної імперії брат вирішив видати Дару заміж за чоловіка, якого вона навіть не бачила. У нареченого була одна умова: наречена має бути незайманою. Тому за день до знайомства з майбутнім чоловіком Дара зробила єдине, що могло зірвати цю угоду, — провела ніч з незнайомцем.

А наступного ранку дізналась, що він і є той самий чоловік, за якого її збиралися видати заміж. Весілля він скасував, але відпускати Дару не збирається…

А сьогодні в продочці, що вийде після 00.00 буде дуже гаряче ) Додавайте книгу в бібліотеку, аби не пропустити, і забігайте на вогник ))

Незнайомець не підходить одразу. Відчиняє невеликий бар у стіні, змочує рушник водою, і я чекаю, що він простягне його мені, але він цього не робить.

Він підходить сам.

— Стій спокійно, — каже він тихо, і це вперше звучить не як наказ, а як прохання, якому чомусь неможливо не скоритися.

Він бере мене за підборіддя й легко повертає голову вбік, відкриваючи шию, і я завмираю, коли прохолодна тканина торкається шкіри просто під вухом. Він витирає повільно, зосереджено, веде рушником вздовж шиї вниз, до ключиці, і я відчуваю не холод тканини, а тепло його руки крізь неї, і те, як уважно він дивиться на кожен рух.

— Я й сама можу, — видихаю я, але голос зраджує, виходить тихо й зовсім непереконливо.

— Можеш, — погоджується він, не зупиняючись.

Рушник спускається нижче, до краю тканини, і на мить завмирає, ніби питаючи дозволу самим поглядом, а тоді проводить тканиною й там, обережно, попід тонким червоним шовком, і від цього дотику — стриманого, такого непристойно уважного — отруйні стріли збудження пронизують тіло, а дихання збивається остаточно. 

— Готово, — каже він, але рушник опускає не одразу, і пальці його ще мить лежать у западинці біля моєї ключиці, там, де шалено б'ється пульс, і я знаю, що він його відчуває…

Читати і обов'язково підтримати новинку можна тут

З любов'ю, ваша Лана Грім