Доброго усім дня першого вересня! Пишу відгук в рамках марафону Тетяни Гищак на оповідання Володимира Татарли "Помічники".

Твір невеличкий, 22 сторінки, представляє читачеві варіант певного не дуже віддаленого майбутнього. Хлопець на ім'я Денис веде звичайне життя у великому місті – працює, спілкується з сестрою, друзями, та з деякою інстинктивною пересторогою спостерігає за розвитком нових технологій, спрямованих на те, аби максимально полегшити побут людини звільнити від рутинних завдань, зокрема – за спеціальними роботами. Ось одного дня такий помічник з'явиться поряд з ним... Як це змінить думку Дениса? І головне питання – чи здатні роботи подолати обмеженість закладеної у них програми та... еволюціонувати?

Твір не має якихось різких поворотів, та й написаний неквапною, граматично правильною мовою, хоч інколи ніби заважкою – "з цікавістю уважно спостерігав", "вівчарка грайливо пустувала", "вони мали славу хороших недоброзичливців", "з задоволенням уплітав їжу" – адже уплітати – це вже швидко, зі смаком їсти, – дивний вигляд мають скобки у розмовній речі, диалогам, як на мене, бракує невимушености – коли Лола каже – "я вивчала цю інформацію", "в мене трохи інший погляд на ці речі", чи розмова Дениса з Борисом Івановичем, коли останній говорив про Грецію, немов переповідав рекламну листівку. Окрім цього, особисто мені не вистачило у оповіданні виразності персонажів та якоїсь життєвої енергії, немов автору не вистачило простору це зробити, але, можливо, тим, хто полюбляє стриманий стиль, сподобається.

Бажаю автору натхнення та успіхів із подальшою творчістю!