Відгук на книгу "Шлях" Євгенія Шульженко ʕ ᵔᴥᵔ ʔ

Вітаннячко всім ❤️

Мій відгук на книгу Шлях

Автор Євгеній Шульженко

У рамках марафону Тетяна Гищак

З самого початку хочу зазначити відмінний текст, у якому немає орфографічних помилок (або ж я не помітила, але скоріш за все їх там немає), а ще він дуже легко читається. За це вам дуже дякую ʕ ᵔᴥᵔ ʔ

Нас зустрічає невеличка історія. Здавалось би, що можна вмістити у 4 сторінки, але у них стільки сенсу. Текст заставляє тебе задуматись глобально над всім, але й одразу ж над тим що заховано від усіх, десь у закутках душі. 

Головний герой, на перший погляд, не задоволений власним життям, він ставить собі запитання" Хто я?" та "Чому я?" . Автоматично я ставила ці запитання собі ж, я немов читала книгу про психологію, про видуману людину, а з іншої сторони про себе. 

Повернемось до гг, спочатку за ціль у нього стояло пробігти цілих десять кіл. Це була його мета, але одразу ж випливли страхи у голові. " Можливо не треба?"," Може сьогодні п'ять?", "Нога боліла зранку". 

Такі страхи є у кожного перед початком змін у житті. Впевнена кожний задавав собі такі запитання, у кожному випливали страхи. Хтось кидав все на початку, а хтось як наш гг, вирішував спробувати.

Всього десять кіл, це те що стояло перед нашим героєм. Тільки чи все так просто, ні. Автор заклав у ці кола дуже багато змісту. Читаючи про кожне з них, я поступово усвідомлювала все що хотів донести автор. 

Перше коло – воно найважче. Хочеться здатись на половині шляху, закинути все та сховатись знову у рамки які сама себе заганяю. Та все ж гг добігає перше коло. 

Друге коло – воно виявилося трішки легшим за попереднє, адже з'явився вітер який допоміг. 

Я розшифрувала його так: Ми стаємо не одні на своєму шляху, нам допомагають, нам легше та не так страшно, але як тільки вітер закінчився ми знову залишаємось на одиниці з собою. Наш гг не здається, а вже на зло добігає до кінця, хоч як би не було важко. Потроху підключається характер. 

Третє коло – герой знову ставить собі питання" Хто він? – відповідь у голові "Дурник". Знову внутрішні страхи намагаються переконати нас у тому, що варто закінчувати. У нас і так нічого не вийде, тому й дурник. В думках з'являються думки кинути все, але ж три кола позаду. Наш герой продовжує біг, а я розумію що це останні важкі кроки перед тим, як все почне виходити. Перші кола на шляху до цілі завжди найважчі. 

Четверте коло – стало набагато легше, це коло гг подолав без жодних зусиль. Ніби ось воно, ми все ближче до цілі, нам все приємніше робити кроки. 

— П'яте коло – знову з'явилися перешкоди. Здається що вітер тепер проти тебе. 

Є два варіанти кинути все, або ж боротись за ціль, бігти проти вітру. Наш герой витирає другий варіант та продовжує свій шлях. 

— Шосте коло – все навкруги зникає. Ти залишаєшся один, а у переді тільки ціль до якої ти продовжуєш бігти. Наш гг починає усвідомлювати, що якщо зупиниться, всьому кінець. 

Я б могла й далі описувати кожне коло, тільки я думаю ви маєте прочитати самі. Вони заставлять вас задуматись над всім. Відкрити дверки ваших страхів та випустити їх геть. 

Найбільш мене вразило дев'яти коло, здавалось воно справді стало переломним для героя, та й для мене також. " Хто я? — Творець"

Прочитавши його ви багато чого усвідомите, а найголовніше що ви творці власної долі. Не хтось інший, а саме ви. 

Дуже дякую автору за такий твір. Вважаю що його має прочитати кожний. 

Від себе хочу додати що я вражена проведеною роботою, це дійсно неперевершено. 

Продовжуйте писати, не зупиняється на досягнутому, у вас велике майбутнє. 

З повагою Олівія ʕ ᵔᴥᵔ ʔ