Мирного всім дня, любі!!!

Запрошую одразу до трьох оновлень.

У романі, «Подвійні паралелі», — герої побачать приблизне місце де будуть заховані скарби великого султана.

Уривок.

— Цвітано, припини дутися, а краще допоможи! — вже просить султан.

Я нервово ковтаю, й підіймаю погляд на чоловіка.

— А чим я тобі допоможу? Якщо ти зібрався шукати у Смотричі золото, якого там ще немає. — зазирнувши в очі султана, зірвано питаю. — Зараз який рік?

— 1674, — з повним нерозумінням відповідає султан.

— А золото в якому році було втоплене?

— 1699-го. — нахмурившись відповідає султан. Його обличчя одразу набуває заклопотаності.

— І, що ти пропонуєш? — нервово цікавлюся, й одразу заявляю. — Я не чекатиму ще двадцять п’ять років, аби подивитися, де ти втопиш те прокляте золото. Я хочу додому...

— Тихо, квітко! — важко зітхає султан, і кличе до нас Оксена та Халіфа. Коли вони підходять звертається до свого мага українською. — Халіфе, і де ж втоплене моє золото, якщо воно ще в моїх коморах?

Подвійні паралелі тут...

У КОЛЕКЦІОНЕРІ, — Кароліна має намір піти з вечірки по-англійськи та чи вдасться їй це?!

Уривок.

— Я все розумію, моя дівчинко, — серйозно заявляє Віктор і просить. — Кароліно, але давай завтра ти приїдеш до нас з Маринкою. Просто зустрінемось в домашній, неофіційній обстановці. Що скажеш? — з надією заглядає в мої очі дядько.

Мені така пропозиція зовсім не до вподоби. Відмовити не зручно, та й погоджуватися чомусь не хочеться.

— Вікторе, я не можу нічого обіцяти. Я завтра маю бути на роботі, і як все складеться не знаю. — чесно зізнаюся та додаю. — Не хочу нічого обіцяти. Давай я зателефоную тобі після шістнадцятої?!! Домовилися?!! — не дуже сподіваюся, на розуміння дядька, але я не хочу давати йому марну надію.

— Кароліно, я дуже сподіваюся, що ти таки приїдеш, — наполегливо заявляє дядько, а за мить додає. — Ми чекатимемо. — Раптом Віктор хмуриться, й невдоволено питає. — Іще, Кароліно, маю до тебе особисте питання. У тебе з Денисом, що справді стосунки?

— А, що не можна? — Здіймаю одну брову вгору я...

Колекціонер...

«Статус КОРОЛЕВИ», — теж оновлено. Сьогодні Єлизавета підслухає поради дядька, стосовно себе.

Уривок.

Дядько замовкає. Я ж притулившись до стіни, витираю сльози, що скочуються по щоках.

— Сашко, тримайся! — чую голос Орлова. — Ти не маєш права розкисати. Та й малій твоя підтримка потрібна, бо рідніших ніж ти, у неї немає. — чоловік шумно зітхає та додає. — Бо мене вона ігнорить, і схоже після сьогоднішньої нашої розмови, ненавидить.

— З чого ти це взяв? — напружено цікавиться Олександр.

— З її поведінки! — фиркає Орлов, а за мить здавлено доповнює. — І схоже, вона ще підтримує стосунки, з цим Владиславом.

— Друже, ти, що ревнуєш? — глузливо допитується дядько.

— Ні, я щасливий! — відмахується Арсен. — Єлизавета без п’яти хвилин моя наречена, а вона зненавиділа мене, і схоже має почуття до цього нікчемного шмаркача... Який на повну крутить роман з полячкою...

Статус КОРОЛЕВИ

Мирного всім дня, та приємних емоцій від читання!!!