Вітаю, любі!!!

Історію кохання, Кароліни та Дениса, оновлено. Запрошую на сторінки — КОЛЕКЦІОНЕРА.

Уривок.

— Тихо, мала! — шепоче Денис заховавши мене в обіймах. — Не плач!

— Я не плачу! — намагаюся заспокоїтися, бо ж розумію, тут не найкраще місце аби розводити вологу.

— От і не плач. — цілує мою скроню Буревій, від чого я на мить закриваю очі. — Будь вище цього. Ти підеш зі мною, як моя дівчина...

— Я не хочу! — різко заперечую та з благанням заглядаю в очі чоловіка.

— Треба, крихітко! — суворо наказує Денис

Цей наказ мене дратує. Я не хочу бачити цих людей, не хочу мати з ними нічого спільного. Я ніколи не забуду той вечір після похоронів. Як мої дідусь і бабуся, просто на просто зреклися мене.

— Денисе, це знущання! — зірвано обурююся.

— Ні, мала, — це твоє перевтілення. Заглянь своїм страхам в очі, покажи, що ти не пропала. Що вистояла, та змогла пережити все. І хай тепер вони кусають лікті, та думають, як знайти до тебе підхід. Тобі боятися не варто, тепер їхня черга для страхів.

— Гадаєш?!! — з недовірою питаю.

— Переконаний! — без тіні сумніву запевняє чоловік.

— А ти, залишишся поруч? — розгублено питаю...

Вимога Дениса тут...

Приємного читання та вдалого дня!