Новий розділ Таємниці Трапіста

Вчора вночі опублікував новий розділ книги Таємниця Трапіста.

Ось його фрагмент:

Зрештою, троє друзів виявилися на другому поверсі, важко дихаючи і витираючи піт з лоба, але з відчуттям неабиякого досягнення.

— Ну, що, готові? — тихо запитав Джон, витираючи долоні.

— Якщо це означає, що нам не доведеться більше лазити по стінах, тоді так, готові, — відповів Ганс, намагаючись випростати руки після їхнього пригодницького підйому.

Всі троє переглянулися і тихенько направилися до кабінету чиновника. 

Всередині панувала тиша, яку порушували лише приглушені звуки музики й розмов, що долинали з першого поверху. Кабінет був просторий, з високою стелею і великими вікнами, крізь які пробивалося світло нічних ліхтарів. Полиці були заставлені товстими книгами, а стіни прикрашали картини в масивних золотих рамах, на яких були зображені сцени з історії міста.

Михайло підійшов до масивного дерев'яного столу, що стояв посередині кабінету, і з цікавістю поглянув на папери, розкидані на ньому. Його увагу привернув архаїчний телефон із золотистою трубкою, що стояв на одному з кутів столу.

— Хто б міг подумати, що такі телефони досі використовуються, — зауважив він тихо, витираючи долоні об штани.

Джон тим часом оглядав масивний шкіряний диван, що стояв біля каміна, в якому ледь тліли вуглики. У кімнаті відчувався легкий аромат деревини і чогось заспокійливого, наче запаху свіжозвареної кави.

— Це місце виглядає так, ніби в ньому вирішуються дуже серйозні справи, — сказав Джон, вдивляючись у портрет на стіні. — Як ви думаєте, що він тут ховає?

Ганс, розглядаючи шафу з дрібничками, помітив щось на столику біля дивана. Він підійшов ближче і побачив маленький флакон зі снодійним, що стояв поруч із чашкою.

— Дивіться, що я знайшов, — прошепотів Ганс, піднімаючи флакон і показуючи його друзям. — Снодійне. Можливо, воно нам згодиться.

— Це може нам стати в нагоді, — прошепотів Ганс. — Як щодо того, щоб підмішати це в місцевий напій?

Джон кивнув, уважно оглядаючи кімнату. Потім його погляд зупинився на дверях, що вели до іншої кімнати. Він відчинив їх і знайшов там комплект одягу офіціанта.

— Слухай, Михайле, — промовив Джон, повертаючись до друзів, — що якби ти переодягнувся в цей одяг і подав чиновнику напій зі снодійним?

Михайло був явно не в захваті від цієї ідеї, але зрозумів, що іншого варіанту у них немає. Після кількох секунд вагань він зітхнув і погодився.

Вони швидко підмішали снодійне у місцевий алкогольний напій, який був дуже популярним серед мешканців міста. Напій мав характерний колір і легкий, фруктовий аромат, що ідеально приховував запах снодійного. Завданням Михайла було подати цей напій чиновнику перед тим, як заманити його до кабінету під приводом важливого дзвінка.

Михайло, переодягнений в одяг офіціанта, злегка нервуючи, наблизився до чиновника з підносом, на якому стояв келих із підмішаним снодійним. Чиновник, не підозрюючи нічого, підняв келих і випив його до дна. Михайло зітхнув з полегшенням, але цей спокій тривав недовго.

Він обережно нахилився до чиновника і прошепотів:

— Перепрошую, сер, вас чекають на комутаторі.

Але чиновник, трохи почервонівши після випитого, відповів із усмішкою:

— Хай почекають! Сьогодні мій день народження, і всі справи можуть зачекати до завтра.

Михайло побілів від страху. Він знав, що снодійне почне діяти через 10-15 хвилин, і якщо чиновник засне тут, посеред святкового залу, це буде цілковитий провал. Паніка охопила його, і він швидко повернувся до товаришів, які чекали його в іншій кімнаті.

— Він не збирається йти нікуди, — прошепотів Михайло, ледве приховуючи паніку. — Каже, що всі справи можуть почекати до завтра. Якщо він засне тут...

Ганс нахмурився, але раптом його обличчя осяяло розумінням:

— Що, якби його заманила якась гарненька жінка нагору?

 

— В залі є кілька таких, — погодився Михайло, — але як ми змусимо їх діяти?

Джон, який увесь цей час мовчки спостерігав за обміном реплік, раптом усміхнувся.

— Є в мене одна ідея, — сказав він. — Ми не можемо вплинути на цих жінок, але ми можемо вплинути на чиновника, щоб він сам захотів піти нагору. Що, якби йому хтось натякнув, що одна з жінок на вечірці має особливий інтерес до нього?

— Але хто б міг це сказати? — запитав Михайло.

— Ти ж щойно підносив йому напій, — пояснив Джон. — Ти можеш повернутися і сказати, що одна з жінок надіслала тобі повідомлення, щоб ти передав йому, що вона чекає його в одній з кімнат нагорі. Це повинно його зацікавити.

- Краще напишемо записку від імені незнайомки - запропонував Ганс.

- Ти майстер слова. То може напишеш - нервував Михайло. 

Ганс, схилившись над столом, почав диктувати, обмірковуючи кожне слово:

— "Дорогий пане Парітей, я не можу залишити вас без уваги в такий важливий вечір. Мені здається, що ця вечірка заслуговує на більш приватне продовження. Я чекатиму на вас у вашому кабінеті на другому поверсі. Сподіваюся, ви знайдете час для зустрічі зі мною."

Джон швидко записував під диктовку Ганса, не пропускаючи жодного слова. Коли він закінчив, Ганс ще раз перечитав записку, переконавшись, що вона звучить достатньо загадково і спокусливо.

— Це повинно спрацювати, — сказав Ганс, піднімаючи голову. — Важливо, щоб він відчув інтригу, але й трохи поспішив. Напиши, що ти піднесеш записку якомога швидше.

Джон закінчив писати, додавши в кінці:

— "Ваша таємна прихильниця."

Він склав записку й передав її Михайлу, який, тепер знову переодягнений в офіціанта, мав піднести її чиновнику.

— Будь обережний, — попередив Ганс, — але не показуй страху. Тепер усе залежить від тебе.

Михайло кивнув, і, приховавши записку серед серветок на підносі, вирушив назад до святкової зали, готовий втілити в життя їхній хитрий план.

А прочитати книжку можна за посиланням https://booknet.ua/book/tamnicya-trapsta-b427243