Мур-моменти #3

Вітаю, любі читачі і читачки!

Продовжуємо рубрику з мур-моментами❤️ Обирайте той, що зараз вам під настрій!)

(І, звісно, запрошую до своєї історії в процесі “Кохання починається з обману”)

Мур-момент 1:

— Зачекай.

Крутнувся назад, а Дана невпевнено зробила крок, прикусила губу й тоді рушила до мене. От лише відстані не розрахувала, напевно, подумала, що я встиг відійти далі.

— Ой.

Вона врізалась у мене, і я мимоволі спіймав її за талію, щоб не впала. Ступила крок назад, піднесла обидві руки, потягнулася вперед і намацала мої груди. Я завмер, геть не знаючи, чого очікувати, а Данині пальці помандрували вгору, торкнулися моєї шиї й підборіддя, а тоді вона поклала долоні на мої щоки, взяла моє лице в руки.

— У тебе щетина.

— Угу.

— І губи м'які.

Коли її ніжні пучки торкнулися моїх губ, мені довелося зціпити зуби, щоб не піддатися миттєвій спокусі. Знала б ця зухвала дівчина, як близько я був у ці хвилини від того, щоб зробити щось не вельми хороше.

— Що ти зараз робиш? — процідив, коли Данині пальці помандрували в моє волосся, пробіглися потилицею, де воно було коротшим, і пірнули в густу шевелюру на маківці.

Читайте книгу тут.

Мур-момент 2:

- Підніми кофту.

У топі найбільш незручних моментів дня цей займав впевнену першу сходинку. Дарині здавалося, що Матвій помітив її ніяковість, хоч і бровою не повів.

Вона вчепилася пальчиками у свій грубий в’язаний светр і підняла зовсім трішки, так щоб оголити перев’язку з правого боку. Однак Матвій взяв її руку у свою і підніс вгору, змушуючи задерти светр мало не до самих грудей.

У дурнішій ситуації ще не була. З одного боку, це ж просто перев’язка. Та й він її родич, хай і далекий. Тобто, на приставання не схоже. Але чого ж так незручно? Якраз тому, що родич, чи тому, що загалом привабливий хлопець? Чи тому, що стояти з оголеним животом перед привабливим далеким родичем, якого знаєш пів дня, таки не надто комфортно?

Вона геть заплуталася і мимоволі зітхнула. Але раптом стало ще незручніше – Матвій розстібнув ґудзик на її джинсах і трішки відгорнув їхній край.

- Що ти робиш?

Дарина відскочила б назад, але ноги налилися оловом, та й не настільки вже одужала для різких рухів.

- Бачиш же, що заважає.

Джинси з високою талією справді трохи прикривали місце пов’язки, але це не виправдовувало його безцеремонності! Вона глянула вниз і почервоніла – тепер з-під джинсів ще й виглядали трусики. Чорні. У квіточку.

Матвій обережно зняв бинт, приклеєний до живота тонкими лейкопластирами. Шрам під пов’язкою виявився сантиметрів вісім уздовж, ще був червоним і зі струпами, хоч шви вже й зняли.

Йому коштувало великих зусиль зосередитися саме на шрамі, коли прямо перед очима такий тендітний, красивий дівочий животик найбільш спокусливої форми з можливих – не плоский і переораний пресом, а з легкою, ледве помітною оку округлістю.

Він важко ковтнув і змусив себе робити те, на що підписався. Узяв шматочок вати, вмочив у йод і обережно почав водити вздовж шраму, тоді – по місцях поперечних швів.

- Ой, - раптом інерційно зойкнула Дарина, коли його пальці чіткіше відчулися на її шкірі.  

Однак Матвій потрактував той зойк по-своєму.

- Щипає?

І перш ніж встигла відповісти, нахилився до її живота і легко подув на шрам. Його губи зупинилися за два-три сантиметри до шкіри. Дарина лише витріщилася, не у стані ні поворухнутися, ні щось сказати. Сироти розгулялися по всьому тілу, а серце загупало десь у вухах.

Читайте книгу тут АБО замовляйте у мене друкований примірник (контакти нижче)

Мур-момент 3:

— Ти забула рушники на ліжку.

Святослав ввійшов з тими самими рушниками, рушив прямо до ванни. Люба інерційно прикрила груди обома руками і наткнулася на поблажливо-подивований погляд. Типу, "Любо, я все там бачив".

Опустила руки. І опустила очі. Не так соромно було сидіти перед ним оголеною, як соромно було соромитись своєї оголеності.

З усипаною сиротами шкірою, мокрим волоссям і цими синіми очима вона скидалася на викинуту на берег русалку. Сиділа вся така беззахисна і вразлива, що Святослав не одразу опам'ятався. Мав би залишити рушники й піти, але натомість спитав:

— Допомогти?

— Подай, будь ласка, отой менший рушник, жовтий.

Люба полегшено видихнула, коли отримала в руки згаданий рушник. Швидко прибрала зі спини мокре волосся, від якого робилося холодніше, завела догори і закрутила рушником на голові щось схоже на тюрбан.

Що робити далі, Святослав здогадався сам. Розгорнув більший рушник, який досі тримав у руках. Люба підвелася, вийшла з ванни, і він одразу обійняв її тим рушником. Акуратно обмотав під пахвами, скрутив тісно, так щоб рушник не впав.

— Далі, мабуть, впораєшся. Піду до хати, — сказав, хай як не хотів йти і залишати її, таку спокусливу у ці хвилини.

Він вже відвернувся, коли теплі пальці вчепилися в долоню. Вона стояла перед ним голісінька. З синіми очима. З жовтим "тюрбаном" на голові.

Рушник, у який щойно закутав її, лежав під ногами.

— Залишся.

— Любо...

Обидві її руки вчепилися у його долоню, а очі спіймали його погляд.

Читайте книгу тут.

Мур-момент 4:

— А три тістечка — це мені, тобі і... Яні? Ти на всіх брав?

— Ні, всі тобі. Про Яну я якось і не подумав... Наступного разу візьму більше.

— Зате вона про тебе думала.

Фраза була сказала шепотом, але Макс добре розчув. Усміхнувся з такого відвертого прояву ревнощів. Спитав:

— А Романа ти теж так ревнуєш?

— Не твоє діло!.. І що означає "теж"?

— Ну, мене ти приревнувала щойно.

Макс хотів підняти голову, щоб глянути на вираз обличчя Тані, але її пальці раптом сильніше, ніж слід, натисли на його "проблемне місце" на шиї. Він тихо зойкнув і повернувся в належне положення.

Таня прикусила губу, спідлоба дивилася у його потилицю, а тоді відповіла:

— Припустимо, приревнувала. І що? Мені можна.

Такої відповіді Макс не очікував. На мить сторопів, а тоді розсміявся.

— І чому ж тобі можна?

— А чому тобі все можна було чотирнадцять років?

— Бо я вважав тебе своєю, — він відповів тихо і сумно гмикнув.

— От і я вважатиму тебе своїм.

— Що?.. У тебе ж є хлопець.

Макс таки підняв плечі і повернув до Тані голову. Вона склала руки на грудях і заявила:

— А я й не кажу, що в тебе є якісь шанси. У мене є хлопець, я його кохаю. А ти будеш... просто мій. Морочитиму тобі голову, як ти колись мені. Хочеш?

Він лише розтулив рота, а що сказати, не знав. Так сильно Таня його ще ніколи не дивувала.

Вона ж міцно вчепилася пальцями у власні передпліччя, щоб не тремтіти, не показати хвилювання. Бовкнула щось таке, що й сама не зрозуміла. А проте, хіба ж це не вихід? Якщо вже відв'язатися від нього не виходить, то нехай буде так. Нехай він знає, що тепер буде її іграшкою, може, сам відчепиться.

— Хочу.

Читайте книгу тут.

Нагадую:

Найсвіжіші новини, опитування, подарунки, спілкування зі мною — у моєму телеграм-каналі.

Моя сторінка у фейсбуці

Моя сторінка в інстаграмі

Моя сторінка в тік-тоці