Вітаю, мої солодкі!!!

Сьогодні діє максимальна знижка на гарячу історію кохання, Лева та Олени, з роману, "Ти вже належиш мені". Це книга книга не тільки про шалені почуття, пристрасть та протистояння. У книзі є психологічний підтекст. Бо за часту ми живемо життя, так як нам зручно, або ж як звикли. І лише коли щось іде не так як нам хочеться, ми починаємо замислюватися, а чи вірно ми вчинили? Чи можливо, можна було по іншому..?.

Уривок.

— Леве Даниловичу, я на перед перепрошую. Я не маю жодного права вам вказувати, але наступного разу, дотримуйтеся обіцянок даних дитині, аби не травмувати дитячу психіку. — Подала чоловікові подарунок. І коли він звівши брови дивився на неї, холодно добавила. — Гарного продовження свята. І не забудьте, що завтра ми чекаємо Марка в садочку.

Повернувшись хотіла піти. Та вже за секунду, відчула як міцна рука чоловіка, стиснулася на її руці вище ліктя. Налякано глянула спочатку на чоловіка, а потім на свою руку, яку міцно тримав він.

— Нам потрібно поговорити. — У пів тону холодно прошипів.

— Я так не вважаю. — Приховуючи шалені емоції, відмахнулася, й хотіла забрати свою руку, та хватка лише стала міцнішою.

— Це мені потрібно. — Нахилившись процідив крізь зуби, а тоді попередив. — І без фокусів, бо твої витівки матимуть свої наслідки.

— Це, що погроза? — Роздратовано запитала, намагалася забрати свою руку, й потерпала аби ніхто з колективу не побачив цього.

— Попередження. — Прошипів ледь не на вухо.

По тілу прокотився мороз, відізвавшись онімінням в пальцях ніг, та показувати свій страх не збиралася.

— Це погроза, і вона теж матиме свої наслідки. — Фиркнула, й таки висмикнула свою руку з його сильної руки, подалася з роздягалки.

Все тіло тремтіло. Боялася цього чоловіка, і найгірше те, що в нього сім’я, а він чіпляється до неї. Чомусь як тільки побачила його, гадала вдасть ніби не знає. Принаймні їй так цього хотілося. Так марила ще хоч раз побачити його. Тепер проклинала себе за такі бажання. Сльози втримати не змогла. Подалася в туалет, де зняла лінзи й одягла окуляри. Трохи оговтавшись привела себе в порядок, й подалася з туалету. В коридорі бачила, як від завідувачки вийшов Лев, ведучи малого Марка за руку. Серце на мить зупинилося. — Невже вже чогось наговорив Петрівні? Потерпала, аби через цього чоловіка не втратила роботи, — бо ж як вони тоді будуть жити з сином?

За продовженням сюди...

Приємних емоцій від читання!!!