Фрагмент з «знайдені», пограємо з уявою))

Фрагмент книги «ЗНАЙДЕНІ»

Знову спалах.  Діти побачили, як щось підіймалось з криниці, але темрява накрила все собою. Діти тихо занили, розуміючи, що там відбувається щось жахливе. Знову спалах. Діма міг присягнутись, що бачив чиюсь голову, що виглядала з криниці. Знову темрява. 

Несподівано, друзі почули зі сторони дитячого майданчику тріск, схожий на клацання пальців один до одного. Та одразу зрозуміли, що це зовсім інше. Щось, що вилізло з криниці, напевно встало, від чого його кістки тріщали або просто ламались. Ліза не витримала та закричала, в паніці кинулась за дерево. Діма спробував зупинити її, але сам втратив здатність рухатись. Він зробив декілька кроків назад, ближче до вогнища. Руки тремтіли, але він тримав зброю на готові. 

Ліза кричала, її крик віддалявся, вона бігла далі. Хлопець перелякався за подругу та почав кликати її, щоб вона повернулась. Бігти вночі в темний ліс – це дуже погана ідея, а саме там був тунель, яким пішли Іван та Мілана. 

Галявина була темною, лише багаття освітлювало навколо себе невелику місцину. Діма швидко опустив голову та підійшов до вогню майже впритул. Хижаки бояться вогню, можливо це йому допоможе. 

Спалахів зі сторони криниці не було, як і не було більше тріску. Хлопець відчував, як там хтось стоїть, дивиться на нього, вичікує. Жодного звуку не видавали гостя. Лише крик Лізи, що більше віддалявся. «Ще трохи чекаю, рушаю за Лізою» - подумав Діма та почав вичікувати. Він сподівався, що руда дівчина схаменеться та повернеться до нього. Як мінімум, вдвох буде легше впоратись з невідомим гостем.

Несподівано, в темряві, недалеко від багаття тріснула гілка. Нічого не було видно, але хлопець зрозумів, що весь цей час гість не стояв на місці, він підходив до тимчасового табору, до дерева, де спали діти. 

Діма закричав, попереджуючи, що буде відбиватись, але чужинець нічого не відповів. Хлопець зрозумів, що треба схопити трохи сухої трави та кинути у вогонь. Від цього жару більше не буде, але галявина освітиться. Він швидко опустився, схопив траву рукою та кинув у багаття. Вмить, вогонь піднявся вгору, розриваючи темряву. 

Перед хлопцем, там де тріснула гілка, стояло щось, схоже на людину, але дуже сутулу та брудну. Вона була абсолютно голою, з синьою шкірою, з довгими руками та гострими кігтями, що торкались майже самої землі. Обличчя було наче чорною плямою, або Діма просто не встиг побачити його.

Істота зрозуміла, що її побачили, почала виводити ту саму букву «О», хрипким надривним голосом, від якого мурахи забігали по всьому тілу. Вона розвернулась до хлопця та чкурнула вперед. Вогонь вмить заспокоївся, гостя накрила темрява. Від цього хлопцю стало ще страшніше, він закричав та почав махати гіллякою, оскільки останнє, що було – це напад. 

Не зважаючи на очікування, з темряви ніхто не вискочив. Діма зупинився та почав стрибати зі сторони в сторону. «Можливо, ця гидота мене хоче обійти?» - вирішив хлопець, час від часу замахуючись гіллякою. Він відчував таку неймовірну напругу, що футболка та шорти вмить змокли. Кожна клітинка його тіла кричала та вила від жаху. 

Вин стогнав та бурчав собі щось під носа. «Де ти?» - закричав Діма так голосно, що горло почало дерти від болю. «Де ти?» - все повторював він. Несподівано, на галявину вискочила тінь, що не встигла освітитись язиками вогню. Хлопець зреагував миттєво та кинувся вперед. Він швидко заніс гілляку над головою та вдарив.

Ліза закричала, схопившись за голову, куди поцілив Діма, та впала на землю без тями. Одразу, вогонь освітив крок, яка тонкою цівкою потекла з голови. Хлопець зрозумів, що накоїв, заплакав та кинувся до дівчини. Схопив голову Лізи, обережно поклав собі на ногу, почав гладити волосся та ридати. Він благав її прокинутись, благав простити. Діма перестав контролювати себе, його охопила паніка.