Залишилося чотири глави до завершення п’ятої книги.
Виходитимуть вони щодня і, по суті, стануть своєрідним свідченням авторської впертості. Або дурості. Бо довелося добряче помучитися з кількома різними фіналами. Кращий? Гірший? Правильний? У якийсь момент, ще значно раніше, ця історія просто почала жити власним життям.
Дивна річ, маєш готовий план, знаєш, куди все повинно прийти, а потім раптом виявляється, що герої поблажливо дивляться на той план і лише головою хитають. Втім, це, здається, знайома багатьом авторам проблема.
Та найбільше мене зараз непокоїть інше. З’явилося дивне відчуття, що світ цієї історії став настільки об’ємним, що я й сам у ньому трохи загубився. Найдивовижніше те, що речі, які заздалегідь здавалися важливими, виявляються майже непотрібними. А якась дрібниця, кинута колись мимохідь, раптом починає працювати, проростає крізь сюжет і несподівано стає важливою частиною всієї історії.
Тож бажаю всім, хто читає, приємного читання.
І дуже прошу про короткий відгук. Хоча б кілька слів про те, чи варто, на вашу думку, продовжувати цю історію далі. І що саме в ній здалося вам найцікавішим.