Вітаю, любі!!! 

Зі святом!

Запрошую до нового розділу історії, Кароліни та Дениса.

А ще сьогодні книга поміняла одежинку.

Уривок.

Кароліна роздратовано фиркає, і заклавши руки на грудях посувається до самісіньких дверцят.

Я ж задоволений собою набираю її дядька.

— Старий, здоров іще раз! Підтягуйся до мене. Я тут для тебе дещо маю.

— Дене, не вигадуй! Досить! Я не в настрої для жартів. — обурюється дядько малої.

— Віку, я не вигадую! Ми з малою їдемо до мене. — вдоволено повідомляю.

— Вона, що добровільно їде? — з недовірою, цікавиться Віктор.

— Звичайно добровільно! — обманюю я, відверто дивлячись на ображене дівчисько. — Ти ж свою племінницю знаєш. Вона ж проти своєї волі, нічого робити не буде.

 В цей момент Кароліна обертається, і мені дістається її розлючений погляд, а з вуст злітає.

— Брехло!

— Що вона каже? — перепитує Віктор.

— Вона щаслива! — іронізую я...

Продовження тут...

Також сьогодні діє знижка на історію, Юлії та Тимофія, з роману, "(Не) покірна".

Уривок.

Ще зовсім молодий чоловік, із масивним ланцюжком з білого золота на товстій шиї, та дорогущим водонепроникним годинником плескався, у розкішному басейні свого будинку. Його атлетичне тіло обтікала вода, хоча по цілому тілу відчувалася слабкість. В голові творився суцільний хаос, після вчорашнього свята життя.

Тимофій виплив з-під води, і побачив на краю басейну свого заступника Романа. Він доплив до краю басейну.

— Кого я мало не розстріляв вчора? Холодно поцікавився він, взявши келих з віскі, який стояв на краю басейну, а поруч стояла пляшка із питвом. Він одним махом осушив келих, й глянув на заступника, який дивився на нього з верху в низ спопеляючим, повним осуду поглядом.

— Хто він? Мабуть, синок, якогось цабе? Не мовчи! — Зірвався Фабіян.

 Поставивши келих, знову плюснувся під воду. Обпливши басейн по колу, повернувся до Мишкова.

— Хто той шмаркач? — Знову роздратовано запитав чоловік, у басейні його слова відлунювалися в стінах не маленького приміщення. Він добре знав свого заступника, отже, щось серйозне, якщо Роман прийшов до нього з таким виразом обличчя.

Роман ногою копнув спочатку келих у воду, а за ним відправилася пляшка. Він присів біля басейну й буквально прошипів.

— Ти збив жінку.

— Що? — Зірвався Фабіян. — Це була баба?

— Зав'язуй тусити. — Наказав Роман. — Побиваючись за однією, ти мало не позбавив життя іншої.

Тимофій не хотів вірити у те, що чув. Він був переконаний, що заступник його розводить, аби допекти.

— Досить, Роман! Ти, що мене за лоха тримаєш? — Це був пацан!

— Це була жінка! А переплутав ти її з хлопцем тому, що вона була одягнена у байкерське спорядження та шолом.

— Та ну на фіг. — Не вірив Тимофій. — Ти хочеш сказати, що ця коза вистрибнула мотоциклом на тротуар, і погнала мов навіжена.

— Ти грозився зброєю, хлопці ледь втримали тебе. — Роман зітхнув. — Тобі пити не можна. Досить! — Роздратовано кинув чоловік біля басейну.

Тимофій відкинувся на спину у воду, переварюючи почуте.

— У неї хоч водійське посвідчення є? — Вчепився він.

— Є! — Нервово кинув Роман. — Дві категорії: «А» і «Б».

— Скільки досвіду за кермом? — Плескаючись у воді поцікавився Фабіян.

— Офіційно дванадцять. — Фиркнув Роман й роздратовано додав. — Ти розумієш, що міг вбити її, а їй лише тридцять.

— Не юна. — Лиш холодно кинув з води чоловік.

— Ти псих, Тім. Ти розумієш, що вона перелетіла через руль, і якщо нічого собі не зламала, то це диво. Якби все було серйозніше, то я б зараз бігав, як ненормальний, щоб все владнати, доки ти відмочуєш свій зад в басейні. Ти надто зациклився на Лізі. Відпусти її. Вона дитина в порівнянні з тобою, їй лише двадцять два, а тобі вже сорок. Схаменися. — Чоловік нервово закрокував по периметру басейну. — Вона закохалася в однолітка, і зауваж прийшла та сказала тобі про це, а не крутила шури-мури у тебе за спиною. Зрозумій! — Ілону тобі не замінить ніхто, і не варто знущатися із себе і з тих дівчат, які ведуться на твої статки. — Він повернувся обличчям до шефа. — А щодо цієї жінки на яку ти наїхав, відео з реєстратора в тебе на пошті.

— Збери всю інформацію на неї, від народження по сьогодення, навіть до аналізів крові. — Холодно наказав Фабіян.

— Тім, навіщо тобі це все? — Не розумів Роман.

— У тебе часу до п’ятниці. — Лиш відсахнувся Тимофій, холодно наказавши. —

Залиш мене. І ще, мене ні для кого немає...

Знижка тут...

Приємного читання!!!