Вітаю, Любі!

Запрошую до нового розділу роману, «Колекціонер».

Сьогодні на вас чекає трохи щирості від Кароліни.

Шматочок розділу.

— Денисе, залиш мене, будь ласка!

У кабінеті повисає тиша, яку через кілька хвилин порушує товариш дядька.

— Крихітко, я залишу, але давай завершимо почату нами розмову. А ще ти маєш мені пообіцяти, що не плакатимеш.

Я важко видихаю. На кілька секунд закриваю очі, аби опанувати себе. І знову звертаюся до чоловіка через плече.

— Я не можу тобі обіцяти другого, а перше...

— Повернися до мене, — досить вимогливо перебиває мене чоловік.

Я не хочу аби він бачив мене заплакану, але дуже хочу аби якнайскоріше пішов. Долаю відчуття сорому, змахую сльози, і обертаюся обличчям до Дениса.

Він стоїть впершись у мій стіл. Його відвертий погляд змушує мене нервувати. Я відчуваю, як зрадницький рум’янець торкається моїх щік.

— А перше, крихітко, ми мусимо завершити.

Колекціонер тут...

Іще сьогодні діє знижка на історію Соломії та Всеволода, з роману, «Умови контракти».

Уривок.

— Я хочу, щоб коли повернуся з роботи, ти уже була в дома.

Великими очима глянула на нього. — Здається наречений, дещо забувся. Вирішила опустити чоловіка на землю.

— Всеволоде, я не твоя дружина. Твої побажання дивні.

— Раджу, почитати контракт. — Сухо наказав чоловік.

Відклала виделку в бік. Не хотіла цього чути. Тихо встала з-за столу. Набридло. Зіпсував настрій з самого рання.

— Соломіє, повернися. — Гаркнув.

Подалася до Соні. Приємна жіночка. Поговорили кілька хвилин, склали список страв та продуктів.

Вийшла з кухні й відразу наштовхнулася на Всеволода, який розмовляв з кимось телефоном. Хотіла оминути його, та він розмовляючи схопив за талію, притягнувши до себе. Поспішно закінчив розмову, й глянув на неї.

— Ти куди зараз?

— В салон. — Збентежено відповіла, та хотіла звільнитися з його обіймів. Не відпустив.

Налякано заглянула в його очі. Серце тріпотіло від переляку і від дотику до його сильного тіла. Її тілом пробіглася мурашки.

— Я відвезу тебе.

— Дякую, я сама. — Налякано відмовилася. — Мені потрібен автомобіль на роботі.

Кілька хвилин дивився навіть не моргаючи, а тоді як в нічому не бувало заявив.

— Я заїду до тебе на обід.

— Не варто. Я поїду до Аміни. — Заперечила. Вперто не хотіла аби знову з’являвся у неї в салоні.

— Я з тобою.

Ніжним голосом заявив, обережно тримаючи в обіймах. Дівчина відчувала як задихається у цьому ніжному полоні. Звільнилася з його дужих рук.

— Всеволоде, ти можеш мене не торкатися?

Історія Соломії та Всеволода тут ...

Хороших та спокійних вихідних, сонечка!