Вітаю, любі читачі і читачки!

Сьогодні діє знижка на один з найпопулярніших моїх романів у передплаті і книгу, яку я частенько люблю перечитувати, — “Її чужий, її рідний”.

Анотація:

Вісім років тому він зробив те, що не пробачають. Увесь цей час муки сумління не давали спокійно жити, як би не шукав способу від нього відкупитися.

Аж ось минуле нагадало про себе тоді, коли вже й не чекав. Жінка, яку він скривдив, повернулася у його життя. Тільки от... Вона його не впізнала. А ще у неї є дитина. Його дитина.

Уривок з книги:

— Тут малувато місця для танцю, але це навіть добре.

— Чим добре?

— Тісніше пригортатиму тебе до себе.

Вона тихенько засміялась. Дивилась на його ключиці у розрізі чорної сорочки, яку майже щодня носив на роботу. Підняла погляд до його Адамового яблука, тоді — до підборіддя, яке не завадило б поголити, і нарешті зупинилась на губах.

— От що, здається мені, на побаченнях ще дещо роблять, — сказав Остап.

Неочікувано він відступив на крок, взяв її за руку і прокрутив. Мирося охнула з несподіванки, коли закружляла, але швидко опинилася знову огорнутою його руками. Тепер вже стояла впівоберта, притискалася плечем до його грудей. Підняла очі, хотіла щось сказати, але у нього були інші плани.

— На побаченнях цілуються.

І він поцілував. Так поцілував, що Мирося втратила під ногами опору, якби не тримав, похитнулася б. Його губи то ніжно пестили її губи, то проривалися у нестримному випаді вперед, дозволяючи язикам сплестися у танку. То ніжно, то пристрасно. То солодко, то терпко. Але з кожним випадом гарячіше.

Весь час Остапові пальці погладжували її талію, у якийсь момент вони торкнулися голої шкіри там, де задерлася кофтинка. Мирося завмерла на секунду, але не спробувала забрати його пальці. Проте він зупинився сам. Перервав поцілунок. Залишив легкий цьом на губах, як епілог чи постскриптум.

— Якщо ми зараз на побаченні, то ми... зустрічаємось? — спитала вона на видиху.

Таке годиться питати саме в подібні до цієї миті — коли розум ще не протверезів.

— Ні, зустрічаємось ми щодня в офісі, — Остап сказав і побачив, як її погляд потьмянів. — А побачення означає, що ми пара. Що ти моя. Дівчина. Моя дівчина.

Читайте книгу тут!

***

З цією історією раджу почитати такі мої книги:

❤️ “Бідна родичка”

❤️ “Сто мільйонів зірок для тебе”

❤️ “Твоя згідно з пунктом три”

***

Нагадую:

Найсвіжіші новини, опитування, подарунки, спілкування зі мною — у моєму телеграм-каналі.

Моя сторінка у фейсбуці

Моя сторінка в інстаграмі

Моя сторінка в тік-тоці