Прочитано в рамках марафону Тетяни Гищак

 Валерія Серпень Не свята Валентина

Почнемо з дійових осіб, з вкрапленням мого не всім зрозумілого гумору чи іронії.
Головна героїня Валентина нещасна жінка, якій не пощастило в у шлюбі.
Іван -  горе чоловік, на пів ставки єгипетський фараон
Степан  - один раз ще коханець?

Я не буду розповідати весь сюжет, але по дійовим особам зрозуміло, що раз є два чоловіки, значить з першим щось пішло не так. 
Напевно одна з причин це рік, можливо, навіть епоха, в якій відбуваються події.   Я думаю це 20-х, можливо я не права, бо це не вказується, і я тільки по наративах  «Що скажуть люди» чи «Чого мої подруги задоволені шлюбом» якесь старе уявлення про світ та відносини. Але при цьому немає розуміння, що існувала брехня. Всі намагаються показатися ідеальні і щасливі.
Написаний твір нормально для такого розміру, хоча мені не вистачило повноти картини.
Ми лише по декількох діалогів розуміємо що Іван не фонтан, але це повинно сприйматись нормально для тих реалій з радянським вайбом. 
Дякувати що героїня має трохи власну голову на плечах, і змінює своє життя.
От як ви думаєте чи нормально, що жінка плаче після сексу? А причина тут не тільки в патріархальному суспільстві та привчанню, що жінці потрібно догодити чоловіку, а її власні почуття не грають ролі. На жаль з таким можна стикнутись і зараз. Тому важливо не тримати це в собі, не боятись поговорити з партнером, і якщо він не хоче слухати  тоді кидати. Але тут взагалі Іван мене шокував своїм образом мислення, наче він думає, що він фараон.
Що реально не сподобалось так те, що не було прелюдій зі Степаном, навіть з порогу тортиком не пригостив. Він хоч і краще, але якийсь або тупий, або занадто розумний, щоб отримати своє без вагань. В цій історії взагалі, як на мене, немає душі. В тому плані, що люди готові на самопожертви, тому що так велить патріархальне суспільство.
Але не зважаючи на це, історія свою функцію виконала, в неї є мораль, нехай ця мораль подається в лоб, і, можливо не  до кінця пророблена.