Відгук на книгу Ірини Скрипник 100 днів на острові

Рецензія написана у рамках безстрокового марафону Тетяни Гищак https://booknet.ua/blogs/post/363457

***

Загальна критика. Частина без спойлерів.

“100 днів на острові” починаються, як пригодницький роман, маючи персонажів, локації сюжетні елементи, які гарно вписуються у такий тип оповідань. Але далі структура роману змінюється в сторону романтики, після у любовну лінію додається фентезі.

Ця зміна жанру могла б бути органічною, якби сюжет йшов планомірно, а розвиток подій мав підказки та натяки. Однак, на жаль, цього немає - різкі стрибки в сюжеті виглядають штучними. Відсутність передумов у минулому для багатьох сюжетних розв'язок позбавляє книгу ефекту "вау"

Якщо звертатись до аналогії, то це як “витягти з моря крота на гачку. Без пояснень, що він там забув.” 

Сильніше за все це б'є по героях даної історії, адже персонаж, який на початку мав один типаж, зі зміною, перспективи стає геть іншим. А все тому, що у творі багато пробілів саме в описі зміни внутрішнього світу (найбільше це стосується головного героя твору).  

Тут потрібно додати, що авторка писала історії без чіткого плану розвитку сюжету:

“Якщо історія вампірів в мене йшла чітко за планом, були лише незначні коливання. То тут я і сама ще слабо уявляю, що буде далі.”

На виході, по при хороший стиль письма, утворюється багато зайвих деталей про, які можна було і не писати, не приділяючи їм стільки уваги, натомість зосередившись на власному вигаданому світові. З непотрібного, я б виділив технічні моменти підготовки та виживання на острові. Крім, що вони просто зайві, ці плани вкрай нелогічні.    

Частини зі спойлерами. Світ та персонажі.

До світу в книзі у мене, майже, не виникає питань. Описаний, як мені здалося, у жанрі “Магічний реалізм”, він був досить простим, фоновим у хорошому сенсі - тобто належним такому типу історії. Єдина проблема з розподілом уваги, як я писав вище. Для такого маленького твору, можна було опустити подробиці виживання Віктора на острові, натомість зробивши внесок у магічну частину, той же морський світ. 

На мою особисту думку, найбільшою проблемою книги є персонажі. 

Суть у тому, що більшість з них діє дивно, а причина такої поведінки - відсутня. Є і такі, які присутні, лиш на сцену одну - взагалі не важливі по сюжету. Здебільшого вони кажуть репліку - дві, а потім зникають. І я не розумію, навіщо вони існують у сюжеті, якщо у творі є, як мінімум декілька, реально важливих осіб, які не встигають розкритися. 

Але все ж, найбільш проблемний персонаж твору - головний герой, Віктор:

Якщо на початку історії ми ще можемо прослідкувати за ходом його думок і зрозуміти чому він так вчиняє, а не інакше, то далі опис мотивації персонажа зникає. 

Так суть його вчинків стає невідомою, доволі швидко починає здаватися, що він діє так, бо це потрібно сюжету, наче актор, що похапцем окинув оком сценарій. Наприклад - чому він закохався у морську відьму? Зустрівши її вперше у третьому розділі з питанням - “Ти що таке?”, у четвертому він, провівши з нею трохи часу питає, чи можна її поцілувати та каже, що йому байдуже, що вона не людина, а створіння з глибин океану. Передумов для закоханості Віктора у Рапунцель не було, як на початку, так і у кінці. Від того стає трохи лячно, коли Віктор планує її вивезти з острова в Україну, не задаючись питанням, що вона сама про це думає - це вже сприймається не як закоханість, а якась одержимість. 

І персонажі, які через недоопрацьованість, втрачали логічність вчинків.  

Старша відьма:

Я зрозумів чому вона боялась скриньки Шредінгера до її відкриття,  для мене був не зрозумілий острах і гнів після. Чому вона погрожувала? Чому не хотіла рятувати? Чому гнівалась? Що конкретно загрожувало її сестринству після смерті Михайла? 

Михайло:

Володар цього острова у минулому - встановлений факт. Що не встановлено це те ким він був до цього. Наприклад, коли Віктор питає його, чи той демон, Михайло відповідає: “Це вже ближче до суті, але я значно могутніший”. Надалі дідусь Віктора і старша відьма, згадуючи його будуть називати його чітко - демоном. Також метаморфози пов'язані з ним - чому кинджал? Як це все працює.

Через його ім'я мені здалося, що він архангел і, що з цим буде пов'язаний, якийсь твіст, але ні - сюжетного повороту з ним не було. Шкода, бо персонаж був колоритний і заслуговував більше часу.     

Томас Кворлі (дідусь Віктора):

Причина чому він вирішив ув'язнити Михайла? 

Як я зрозумів в нього все йшло добре, до цього моменту, тільки після його рід проклинається. Михайло, був разом з ним юності, дав багатство, успіх - Томас ув'язнює його в скриньку, везе до острова - Михайло його проклинає. 

І виходить це все заслужено, адже ні Михайло, ні навіть я не знаємо причину такого вчинку.   

Плюси твору:

Як я зазначив вище, автор має чудовий стиль письма. Насичений опис природи з гарними метафорами та епітетами, сприймався дуже добре упродовж всього прочитання. Тому попри те, що прочитана історія була не для мене, я зміг без проблем її читати та слухати. 

З персонажів я можу виділити Рапунцель. Морська відьма добре прописана, має внутрішній конфлікт, у своїй любові до Віктора балансує між обережністю та спонтанністю, що добре вписується в характер, ще молодої дівчини. 

Томас Нетфліш - старий, приносив загадковість у твір з моменту появи та повагу за вірність у дружбі ближче до фіналу. Колоритний образ тригера, для пригодницького твору. 

Ще можна відмітити Михайла. Хоч з ним багато незрозумілих моментів, проте персонаж бере харизмою, з'явившись -  вносить кардинальні зміни в історію.     

Висновок: 

Я читав інші твори Ірини, набагато коротші й краще за цей. Над “100 днів на острові” потрібно ще попрацювати, дописавши сторінки сюжету з передумовами появи персонажів, їх дій та конфліктів. Тут є хороші ідеї, але не вистачає пояснень - погано, адже хороший задум, що передував виявився полишений. 

Тому чи рекомендувати твір, чи ні залежить від авторки - якщо робота над ним поновиться - так, але якщо це його кінцева версія - ні. 

Бажаю успіху Ірині та подальшого натхнення)