Зроби мені… знижку ;)

Вітаю, любі читачі і читачки!

Сьогодні діє знижка на мою найсуперечливішу історію й одну з найгарячіших — “Зроби мені боляче”! Запрошую, якщо ще не читали! Може бути цікаво чи шокуюче, збудливо чи огидно, але без емоцій читання точно не обійдеться!

Анотація:

Багато років тому він ще не розумів своїх бажань, але вже знав, що вона йому потрібна. Вони зустрілися знову, і з'явився шанс: його допомога в обмін на її згоду.

Вона б ніколи не подумала, що біль виявиться солодким, а той, хто його завдає, стане найріднішим. Але чи зможе вона переступити через свою гордість, страх і принципи?

Уривок з книги:

— Мені подобається, — шепоче Данило.

А мені забиває дух від раптового усвідомлення: зараз, скована фіксатором, я повністю беззахисна перед ним. Я нічого не вдію, якщо він захоче зробити зі мною щось погане. Це відкриття мало б накотити на мене хвилею паніки, але накочує хвилею збудження. Стискаю ноги мимовільно, не подумавши, що він зауважить цей рух. Рух, який видає мої відчуття. І єдиний рух, на який зараз здатна.

Його погляд різко падає вниз до моїх зведених колін, але на Даниловому обличчі не проскакує жодної емоції. Напевно, для нього мої відчуття — не дивина.

— Розвернись і підійди до дзеркала.

Дзеркало?

Лише тепер, повернувшись, помічаю, що здоровенна шафа біля дверей повністю дзеркальна. У дзеркалі відображається вся кімната. Мене двоє. Данила — двоє. Два комоди, два ліжка. І відчуття вдвічі сильніші, коли підходжу й бачу це все у дзеркалі. Головно, бачу себе в сатиновій білизні, напівголу, сковану, безпорадну, але… Не злякану і не зацьковану.

Прислухаюсь. Моє серце більше не колотиться від страху, але й розміреним його ритм не назвеш. Воно у передчутті. Воно шепоче, благає: "Швидше".

Можливо, я збожеволіла, але у цьому дивному пристосуванні з неможливістю порухатися почуваюся вільнішою, ніж будь-коли. Зараз від мене нічого не залежить. Залишається розслабитись і довіритися Дани… ні, моєму господареві.

У дзеркалі бачу: він відчиняє верхню шухляду комода. В його руках з'являється стек — лопатка, чимось схожа на кухонну, якою перевертають котлети на сковорідці, тільки не дерев’яна, а шкіряна і з довгою, тонкою ручкою. З тією лопаткою він наближається до мене, стає позаду, торкаючись грудьми моєї спини.

— Тобі подобається? — запитує негучно, сколихує подихом моє волосся.

Чи подобається мені, який я маю вигляд зараз? Чи подобається моя безпорадність? Чи подобається, що він так близько?

— Так, подобається, господарю.

Тисячу разів так.

Читайте книгу тут!

***

З цією історією раджу почитати такі мої книги:

❤️ “Дозволити все”

❤️ “Очевидні речі”

❤️ “Не хвойда”

***

Нагадую:

Найсвіжіші новини, опитування, подарунки, спілкування зі мною — у моєму телеграм-каналі.

Моя сторінка у фейсбуці

Моя сторінка в інстаграмі

Моя сторінка в тік-тоці