Як він їй освідчився

Вітаю, любі читачі і читачки!

Сьогодні для недільного настрою для вас невелика добірка освідчень з моїх книг❤️

#1❤️ Вимушене освідчення

— Людям роти не позатикаєш, — відповіла тихо. — Але поговорять, та й забудуть.

— Може й так, але виходить, що через мене на тебе впала пляма. Виходить, я… — він знову прочистив горло, підбираючи слова. — Щось типу… збезчестив тебе.

— Збезчестив? — Люба підняла на нього широко розплющені очі, а тоді розсміялася. Ну й сказав! — Що ви… Якщо вже так говорити, мене збезчестили до вас. Навіть двічі.

Вона сміялася, але Святослав вперше чув такий сумний сміх, і від того тисло у грудях. Недобре, коли така гарна, така приємна дівчина сумна.

— Мені байдуже, що було до цього. Але зараз я відповідальний.

— Святославе…

— Любо. Я сьогодні довго думав. Не тільки про це. Про життям загалом. Моє. Твоє. Про самотність, сім’ю і всяке таке. І от що. Любо, може… Ні, не може, точно. Без "може". Одне слово, Любо, а давай... одружімося?

Він ще ніколи у житті так не заїкався, як зараз. Бо ще ніколи не пропонував малознайомій жінці одружитися.

— Що? — випурхнуло її вуст як пташка з випадково відчиненої клітки.

Причулося. Щось причулося, правда ж? Може, він сказав "подружімося"? Не "одружімося" ж. Серйозно, треба ж, таке причується!

— Кажу, одружімося? — він повторив, і тільки тепер зрозумів, як дико і дивно це звучить. У його голові було не так.

Ідея одружитися з нею, одружитися таким чином була такою раптовою і такою безглуздою, що заполонила Святославові думки, як здатне лише всяке безглуздя. Розумні ідеї так просто не оволодівають людськими помислами. Тільки безглузді осіяння здатні вселити одержимість, а тоді затягнути пеленою очі й почати видаватися геніальними.

— Це жарт такий?

— Не жарт. Я серйозно.

Читайте книгу тут

#2❤️ Освідчення до одуру закоханого чоловіка

- І ти ніколи не думав над тим, щоб зробити їй пропозицію?

- Не думав.

Ця розмова виглядала як допит – вона засипала Адріяна запитаннями, витягувала з нього відповіді, змушувала ділитися найособистішим. Але ще дещо спитати змушена. Це буде останнє запитання на сьогодні.

- А мені?

- Я не готовий.

- Що?

- Кажу, просто зараз я не готовий зробити тобі пропозицію.

Марта почервоніла. Боже, і чим тільки думала, питаючи таке? Вирішила, якщо він закохався, то все буде, як у казці про Попелюшку – отак одразу пропозиція і довге щасливе життя разом?

Цим стосункам заледве два тижні! І взагалі – він обіцяв зорі, а не обручку.

Від сорому вона опустила очі і замружилася. Не знаходила сил і сміливості щось ще сказати.

Адріян покликав офіціантку і оплатив рахунок.

- Ходімо.

Марта вклала свою долоню у його руку навпомацки, так і не піднімаючи очей. Насварила себе подумки, переконуючи, що немає чого соромитися, це ж було просто запитання. І взагалі, по-правильному їй слід похандрити, сказати, що раз так, значить не кохає він її, що то була перевірка і бла-бла.

От тільки не може вона корчити з себе навіжену вередливу дівицю. Вже краще виглядати дурепою, яка замріялася, але різко була опущена на землю.

Вони вийшли на вулицю, Марта нарешті вдихнула свіжого повітря і підняла очі. На Адріяна не дивилася, але розправила плечі і намагалася поводитися, ніби нічого не відбувається.

Пораділа, зрозумівши, що йдуть у напрямку автостоянки, - хотілося, щоб він швидше завіз її додому і залишив згорати від сорому наодинці.

Однак нікуди їхати вони не збиралися. Марта вже планувала сідати в авто, коли почула:

- Зажди, ми поки що не їдемо. Я тільки дещо візьму.

Адріян пірнув у салон, але за мить повернувся. Вона якраз з великим зацікавленням розглядала бруківку під ногами, коли зрозуміла, що він зупинився за крок. Підняла очі і наткнулася на погляд, який перевертав усе всередині.

Як у повітрі може вчуватися гроза чи майбутній дощ, так і зараз щось вчувалося. Тільки те щось не стосувалося погоди.

- А ось тепер готовий, - сказав Адріян тихо, опускаючись на одне коліно.

Марення? Фантазія? Сон? Марті захотілося ущипнути себе. Не могло це ж бути правдою.

Дійсно, отак просто?

Тільки тепер вона зауважила у Адріяновій руці маленьку бірюзову коробочку. Теж від «Tiffany & Co».

- Я не встиг підготувати промови, - сказав він. – Не сподівався, що все піде так швидко. Але все одно радий, що можу спитати тебе вже: ти станеш моєю дружиною?

Читайте книгу тут

#3❤️ Фіктивне освідчення

— Можна мені хвилинку уваги? — Влад підвівся. — Можливо, це не зовсім вдалий момент, але... З іншого боку, зараз ми святкуємо річницю компанії, якій я вирішив присвятити життя, тож чому б саме тут не сказати дещо важливе дівчині, з якою хочу провести це життя?

Усі за столом різко позамовкали. Надвисла така тиша, наче ніхто й не дихав.

Він дістав з внутрішньої кишені коробочку з каблучкою і глянув на Раю. Її очі були великими-великими. Круглими-круглими. Об підлогу брязнула ложечка, яку до того вона тримала в руці.

Чудова гра, відзначив подумки і продовжив:

— Раю, ти найсвітліша людина з усіх, кого я коли-небудь зустрічав. Вчора, коли ти грала на піаніно, я наче втратив зв'язок з реальністю. У моїй реальності залишилася лише ти. І я хочу, щоб так було завжди. Ти станеш моєю дружиною?

Він опустився на одне коліно, відкрив коробочку з каблучкою і знову подивився на Раю. В її очах стояли сльози. Тільки от... Чому ці сльози більше нагадували біль, ніж радощі?

Його серце недобре зашаруділо, нашіптуючи відповідь, яка ох як не подобалась.

Хтось, здається то була Женя, шепнув:

— Погоджуйся.

А Рая дивилась, розтулила рота і слова не могла сказати. Якось через силу вдихнула і промовила:

— Так.

Влад не зводив з неї погляду, коли вставав і виймав каблучку. Між його брів з'явилась тривожна складка, коли взяв самими пучками колечко з мініатюрним діамантом. Та воно ж завелике, куди таке надівати на її тоненькі пальчики!..

Невже?.. 

Рая підставила безіменний палець, він надів на нього каблучку, яка й справді мало не спадала.

От дідько.

Усвідомлення того, що трапилось, гупнуло по голові так, наче він спокійнісінько йшов собі вулицею, а хтось з балкону скинув на нього здоровенний горщик з кімнатними квітами.

Читайте книгу тут

#4❤️ Не стільки освідчення, як констатація факту

- Знаєш, чому я тут? – спитав Руслан.

- Можливо, Ви…

- Можна «на ти».

- Можливо, ти тут… через мене?

Власні слова у першу мить здалися їй надто зухвалими і самовпевненими, але Руслана вони не здивували.

- Через тебе, - він відповів коротко і замовк, очікуючи якихось її питань.

Проте Поліна спитала геть не те, що гадав почути.

- Мені варто тебе боятися?

Запитання саме вислизнуло з її вуст, але поцілило, вочевидь, у потрібну мішень, так що брови Руслана підстрибнули.

- Варто, - відповів, не завагавшись.

Поліна опустила очі, але різко підняла їх від того, що почула далі.  

- Схоже, дядько тобі ще нічого не розказав. Ти станеш моєю дружиною.

Підозрювала щось подібне, але не думала, що її поставлять перед фактом у такій формі. І прямо зараз. Он воно як влаштовують договірні шлюби? Ось так ні сіло ні впало повідомляють дівчині, що вона мусить вийти за незнайомця, якого вперше бачить? Поліна й раніше не сумнівалася, що дядько спробує одружити її з кимось «вигідним», але не очікувала цього так скоро. 

Та й хто взагалі такий цей Руслан?! Чому раптом він? Вона трохи знала в лице місцеву бізнес-еліту, але його бачила вперше. Спочатку подумала, що він – якийсь заїжджий підприємець, але тепер… Навряд чи дядько дозволить їй кудись переїхати. 

Руслан мовби прочитав її думки.

- Я нещодавно переїхав сюди, у нас з твоїм дядьком буде багато спільних справ, і ти будеш… 

«Будеш запорукою, що ніхто з вас не «кине» іншого на гроші», - подумала вона.

-…Будеш місточком. Це вигідно і мені, і йому.

Про те, що вигідно і потрібно їй, не йшлося. Марно було навіть запитувати, чому це взяли і вирішили без неї. Поліні бракувало наївності, щоб вимагати зараз якихось пояснень. І бракувало сміливості, щоб обурюватися і влаштовувати істерику.

А ще… злякалася. Більше, ніж раніше. Вона знала, чого очікувати від свого дядька, але поки що й гадки не мала, як поводитися з цим чоловіком.

Підняла на нього очі і тихо спитала:

- А якщо я не хочу?

- Тоді твій дядько знайде спосіб тебе переконати.

Читайте книгу тут

Мій телеграм-канал

Моя сторінка в інстаграмі

Моя сторінка в фейсбуці