Артур привозить мене у дорогий ресторан. В такому я була лише раз у житті, коли моя подруга одногрупниця виходила заміж. Згадую минуле і здається, що все хороше у моєму житті залишилось там, до заміжжя. А зараз суцільна яма.

- Що тобі замовити? - вириває від роздумів тихий голос Артура.

Піднімаю на нього погляд, нервово поправляю серветку на столі.

- Не знаю, - мотаю головою. - Що замовиш, те й буде. Я не голодна.

- Марі, розслабся. Це всього лише вечеря, - він посміхається, тягнеться через стіл до моєї руки, але я не даю себе торкнутись.

- Я не вечері боюсь, а того що буде після неї, - зізнаюсь чесно і дивлюсь йому прямо в очі.

Артур більше не посміхається і переводить всю увагу на меню.

Ми їмо у повній тиші. Артур не раз намагається розпочати розмову, але все що він може з мене витягнути, це так, чи ні. Потім він розуміє, що все марно і теж замовкає.

А що він хотів? Змушує мене спати з ним і хоче, щоб я весело розмовляла, наче нічого не відбувається. Можливо, для нього це забавки, ще одна дівка у списку переможених, але для мене це катастрофа. Навіть нехай не надіється, що коли він буде входити в мене, я буду підігрувати і стогнати. При такій думці щоки самовільно спалахують.

- Будеш десерт? - знову запитує, коли з основними стравами покінчено. Хоч моя тарілка залишилась майже повною.

- Ні, дякую, - вже більш спокійно відповідаю.

За вечір я вже так перенервувала, що сил більше не залишається. І зараз відчуваю лише втому і сонливість.

- Тоді їдемо.

Ці слова для мене каталізатор для нового, ще сильнішого хвилювання.

Артур розраховується і ми покидаємо ресторан. Поки прямуємо до машини, ноги перестають мене слухатись і я ледве йду. Трішки відстаю від чоловіка і він це помічає, розвертається.

- Що таке, Марі? - стурбовано запитує.

- Нічого, - хриплю не своїм голосом.

Мною володіє зараз паніка і я вся починаю тремтіти. Артур обіймає за плечі, тулить до себе і від його близькості стає лише гірше.

- Ти змерзла? - хмуриться, не розуміє, що зі мною відбувається.

- Ні, все гаразд, - хочу відсторонитись від нього, але він не дозволяє.

- Ходімо в машину, - рішуче говорить.

Артур тягне мене за руку до автомобіля і садить всередину. Сам швидко сідає на водійське місце, вмикає світло і повертається до мене всім тілом. Мить він дивиться на мене, наче думає, що робити.

- Все мало бути не так, - виносить вердикт і незадоволено стискає губи.

Відкриваю рота, щоб щось сказати, але не знаю що. Раптом я починаю боятись зовсім іншого, що він відмовиться від мене і вимагатиме гроші назад. Немає інтиму, немає позики.

- Ти мене боїшся? - нахиляється ближче і торкається пальцями моєї щоки.

- Артуре, я просто не з таких дівчат, котрі легковажно відносяться до того, з ким спати, - випалюю на одному подиху.

- Знаю і ця якість мені дуже подобається в тобі, - тихо шепоче.

Він так близько, що наші губи майже торкаються. Я напружена мов струна, в очікувані на поцілунок. Але Артур не робить цього. Він гладить щоку, а потім вдихає на повні груди і різко відсторонюється. Заводить мотор і ми виїжджаємо зі стоянки.

- Куди ми? - вдивляюсь у вечірню дорогу.

- Я завезу тебе додому, - сухо відповідає, навіть не глянувши на мене.

- Але ж, - замовкаю, здивована його рішенням. - А як же домовленість? Ти передумав?

Маю краплинку надії, що він дасть мені спокій.

- Я отримаю своє, але не сьогодні, - розтягує губи у посмішці і пропалює мене поглядом. - Я говорив сьогодні лише за вечерю. Інше я залишу на потім.

Звичайно, Гострий свого не пропустить.

https://booknet.ua/reader/bud-moyu-mar-b418989?c=4520928&p=1