День народження та Багацько пригод!!!♥️

Вітаю, місяченьки! В мене для вас є багато чого;) Тож в цьому блозі намагатимусь написати: 

а) декілька історій; 

б) розповім про новини;

в) покажу декілька фотографій з відпочинку; 

г) весело проведемо час; 

ґ) багато побазікаємо! 

Поїхали!!!! 

Що ж сьогодні за день? У Вікусі День старіння(як я його називаю). Еге ж, оце декілька років тому народилася на світ ця авторка з рудуватим волоссям. Вона навіть не знала, що одного світлого дня стане писати книжусі. І відгадайте який подарунок зробили мені ріднульки?) 

Воаля! 

Так, це збірка моїх книг! В неї входять: «Країна Анґевіс. Втрачені мрії» та трилогія пригод «Еліс Хейл». Ці книги можна легко знайти на Букнеті, і прочитати їх:) 

Я дуже рада, що ріднульки надрукували мені мої книжуськи!) Тож єдиний екземпляр, як то кажуть))) 

 Хм, про старість пані Вікторії розповіла… Про що ще можна побазікати? Тоді я йду собі відпочивати;) Щастячка, здоровлячка, многая літа. Що? Ви досі тут? Добре, добре! Потроху перейдемо до новин. 

Ми їздили на відпочинок та в село(не питайте як це ми встигли). І я маю декілька фотографій для любителів природи: 

Ось цей цап, на хвилиночку, пахтить як щось незрозуміле! До нього взагалі було важко підійти. І так, цей гарнюня не дідусівський. Ми просто дорогою побачили цапа, і вирішили сфотати))) Ну а що? Еге ж, городські приїхали! Як кажуть добрюсінькі бабусі, коли бачать нас:) 

Трішки річки, і водички…

А зараз хвилька історій! 

Я з дитинства боюся води. А от як було: 

В таборі ми мали басейн. І воду для нього качали з сусідньої річки. І в однієї дівчинки вистачило розуму залізти туди, розуміючи що ніколи не плавала) І хто ця героїня? Еге ж, я. І залізь собі та стій спокійно. Так ні! Побачивши дівчат, попливла до них, і…Бульк! Вікуся пішла під воду. Не знаю скільки я там була, але наковтавшись водиці, опинилась на березі. Чомусь не пам'ятаю хто мене витягнув, і коли саме. Просто є кадри в голові як тону та як сиджу вся заплакана біля сестри. Все, наче хтось стер все непотрібне. 

Тепер маю страх води. Було ж мені тоді років 7-8. Але і досі боюся ту річкову рідину. 

Ріднульки в обличчі мами та батька вирішили перебороти мій страх. В перший день приїзду ми зайшли у воду, і… Я просто почала ревіти! Чому? Та хто його знає! Вода аж до жахіття нагадала ту саму, в якій мала я тонула, намагаючись дотягнутися до перил басейну, аби не потонути. Та невеличка течія якось запам'яталась, і тепер страх як не можу заходити у воду. 

На другий день потроху перестала задихатися, як не знаю хто, та мене посадили на матрац. Тож почала плавати на ньому. Вам, напевно, це не дуже цікавенько, тому перейдемо до іншого.

Щодо турбази, то заходи там дуже гарні) А вода майже не лякала, коли дивилась на неї. Але метелики все одно з'являлись в животі))) 

Качата!) Я ж обіцяла! Віка не бреше!;) 

Кавуся з сьогодення. День народження провела в кафешці з ріднульками))) А що? Мені для щастя візьміть каву та книгу. І все! Я радію цілий день:) 

Тепер…

Трохи недавніх новин та таємне приміщення: 

Хтось вже знає(а хтось й не гадає), що я складала іспити(співбесіди). І це відбулося доволі дивним, на мій погляд, чином. 

Нас посадили на стільці в приміщенні. Потім одна білявка кликала всіх за іменами, і майбутні студенти(ох, яке гарне слівце) повинні були підходити до неї. 

—Лукашук Вікторія! 

—О, Божєчкі! Хто я, звідки я? Люди?! 

Далі нас вивели на двір, бо почалася сирена. І тут трапилось найстрашніше… Нас було декілька. Вели потроху кущерями та порослими плющем(це я перебільшую для контрасту історії) спорудами, в яких давно не жевріло життя. Студенти спускались вниз сходами, чекаючи найгіршого… Витягнути не той білет.

Та про це пізні-ше;) 

Сівши за парти, нам одразу нагадали хто ми, і навіщо тут взагалі:

—Другий раз не повторюю!-сказала інша білявка, тримаючи лист.—Ось тут підписуєте… ось тут *нецікава інформація*. Зрозуміло?! 

—Ем… я ручку забув.

—І для таких особливих випадків маємо ручки!-строго відповіла білявка. 

Потім покликали першу четвірку. Нашось пішла і я. Думаю:«Краще зараз похвилююсь, а потім і відпочиватиму». 

Тягнемо білети. Номер: 19. Чи то везуче число, чи ні. Хто його знає. Але на співбесіді(спочатку ми відповідали письмово на питання, а потім усно нам задавали питання вже ректори) я зависла на біології. Леле! Думала, розчервонію від усього цього. Тож додому йшла невеселою. Ще й з татом розминулися, і чекала його довгенько, стоячи біля закладу. 

Ледве стримувала сльози(але ж я сильна, тому трималась). Та приїхавши додомую розревілась. Чомусь. Тож блоги інших осіб добряче підняли мені настрій) 

А вчора прийшли бали! Я думала заплакати від щастя, бо важко було повірити в те, що все ж таки набрала… 170. Для мене це успіх, як не крути. Тепер чекаю інформації від коледжу чи поступила, чи ні. Хоча вже набагато легше чекати.

Хочу подякувати підтримці, і тим, хто хвилювався замість мене) Дякую вам, місяченьки! Ви найкращі!!! 

Табір та гра: 

Багацько інформації, еге ж?) Сподіваюсь, вам не сумно, і ви ще не заснули. Поїхали далі! 

В село у бабусі(по маминій лінії) ми приїхали у літній табір. Там було доволі класно. А готувала наша бабуся))) (агась, це все, що запам'ятала Віка. Їжа) Були і розваги. Назву гри не пам'ятаю, тому назвемо так: 

«Люди в чорному та Тікай, або ж Програй»

Правила були такі: люди в чорному(чому б і ні?) повинні були бігати, здається, таки з маркером,і ставити мітки на руках тих, до кого доторкнулись. (Оце тоді руки були! А маркер стійкий ще! Оце вожаті, конєшно, нас люблять) Ми ж(не особливі) тікали, аби потім не програти. (Еге ж, а у висновку виграла дружба. Ну а що?) Ходили ще лікарі. І були вони якимись або песимістами, або їм взагалі була не весела ця гра, бо ходили як оті черепашки! 

—У тебе мітка? Ну добре… А в мене… пластир не відчиняється. Яка халепа-а! 

Зараз на серйозі просто) Лікарі мали заклеювати ті мітки на руках, і типу ти виліковувався, і міг втікати далі. Але мені чомусь просто кидали пластир, говорячи, що сама наклею. Напевно, бачили ще тоді в мені потенціал лікаря! 

А! Згадала ще дещо! Ми мали окрім тіканини збирати якісь сріблясті речі(прикраси для волосся), а люди в чорному мали забирати їх. І самі розумні(агась, я) никали речі куди завгодно! У моїй сумці була таємна кишеня. Ну і я туди ховала:) А що? Треба якось рятуватись! 

А потім усе поле було в папірцях від пластирів. Тому нагородою було прибирання(шуткую). Але прибирати ми прибирали. 

Потім їли величезний шоколадний торт! Було класно! 

А коли в таборі йшов дощ, то сиділи на дворі під дахом споруди та спостерігали, як краплі торкаються землі, створюючи дивний звук. Ніби чарівна пісня! Пісня душі, чи що? 

А дощ я люблю. Після нього завжди віє прохолодною та приємним відчуттям. І писати так кортить! Тільки чомусь придумую завжди щось сумне. Така я натура. Але то таке!) Тому що люблю більше кавусі, так це запах дощу та спостерігати за ним з вікна. 

Дякую, що дочитали до кінця! В мене є ще сюрприз для любителів Анґевісу. Пан Фелікс, якого сама й намалювала. Якось так. Міні спойлер з книгою до майбутньої частини;) 

(Це ще неточний варіант обкладинки, тож вона ще багацько разів буде змінюватись. Або ж ні. Побачимо) 

Тож щодо питань) Хочу, аби ми дізнались про одне одного трохи більше. Тому пишіть в коментарях факти про себе, а мені(якщо захочете) кидайте питаннячко. Спробую відповісти в честь свого Дня народження))) 

Завжди на зв'язочку ♥️ 

Просто Віка)