Вважається (чоловіками, звісно), що геніями зазвичай стають суто вони, круті та брутальні. Мовляв, це їхня доля та високе призначення, натхнення згори й місія від Всесвіту, — відкривати нові землі або народжувати шедевральні мистецькі вироби. А жінки нехай вдома сидять, дітей виховують та готовлять їжу.

    По-перше, такі вислови дуже принизливі (з боку чоловіків). А по-друге, це є звичайною заздрісною брехнею. Не буду у своєму пості розгорнуто згадувати про Агату Крісті (всесвітньо відому), чи Лесю Українку (яка, до речі, розмовляла багатьма мовами, якнайменьше десятьма), бо зараз маю трохи іншу мету.

    Мені здається, що жінки більш мудріші, тому й «не лізуть поперед батька в пекло», а просто надають їм, чоловікам, можливість гордовито махатися у нескінченних бійках кувалдами, як то кажуть, до повної всирачки. А самі тихенько роблять поточні справи. Чи то прибирають у помешканні, чи то складають цікаві книжки.

    Тема жіночої геніальності завжди мене приваблювала, немов зголоднілого котика гарненька селянська сметана.

    Тож, мабуть, дуже пощастило, що довелося перетинатися з кількома відвертими представницями надто особливого шару мешканців планети, тобто із геніальними жінками, оскільки надало змогу зібрати багатий матеріал. За його наявності якраз і створюється серія книг про «Першу Скрипку».

    Хоча Дар’я Запорізька, головна героїня, і є цілковито вигаданим персонажем, однак вона містить (або поєднує) в собі добрячу низку реальних прототипів. Надам лише один приклад. На початку нульових довелося протягом тривалого часу спілкуватися з десятирічною дівчинкою, яка чудово й по-дорослому малювала, і взагалі дуже нетипово мислила, що відповідно відображалося в її мистецькій творчості. Саме вона тоді спонукала мене переглянути неправдиві узагальнення, що були попередньо нав’язані суто чоловічим оточенням.

    Безліч дрібниць та серйозних речей «таємно» запозичені мною в цього дивного, найскромнішого дівчиська (на підґрунті її щирих розповідей та вчинків), а тому пропоную читачеві передбачливо утримуватися від помилкових висновків та не поспішати залишати коментарі, на кшталт

«так не буває, авторе».

    До історій про «Першу Скрипку» від самого початку треба ставитись зовсім інакше, а саме десь так:

«Ось воно, значить, як інколи трапляється? Відтепер матиму на увазі».

    Намагався (й надалі намагатимусь) створити переважно реалістичну картину тієї особливої, внутрішньо вільної, поведінки та глибокої свободи мислення, що властива геніальним жінкам, котрі щоденно збагачують наше життя. Як своїми творами, так і своїм існуванням. А заразом і смачною вечерею, звісно.

    Запрошую читачів та читачок доєднуватися до «куштування» першої історії (під назвою «Вулиця Музична») про Дар’ю Запорізьку, — те суперечливе й талановите дівча, що постійно шукає собі пригоди на м’яке місце, частіше за будь-кого з чоловіків.   

МАТЕРІАЛ СТВОРЕНО ВИНЯТКОВО ДЛЯ «БУКНЕТ», КОПІЮВАННЯ ДО БУДЬ-ЯКИХ ІНШИХ ЛІТЕРАТУРНИХ САЙТІВ Є СВІДОМИМ ШАХРАЙСТВОМ ТА ПОРУШЕННЯМ АВТОРСЬКИХ ПРАВ

Повернутися до головної сторінки профілю
✉️ serglyakhovskiy@ukr.net