Челендж

Привіт, мої любі! Мені передали естафету, ви вже знаєте.

Не дуже довго я думала, а що ж писати. Слова самі знаходили своє місце. 

Цей вірш про те, як і казала,

Як я з цією грою встряла.

Хотіла Лесю припахати,

А стала, як недуйдава я писати.

Мені он строчать чупакабра,

Холера, мацаки...

Відраза.

Та треба все-таки писати.

Бо ж погодилась на все одразу.

Не знаю далі й що казати,

Бо домінантовий септакорд

Просто викинув мене за борт.

Де ж ви слів таких набрались?

А нормальними здавались...)

Мені вже треба перекур,

Після цього їду в тур.

Беру мангал, роблю шашлик.

Скоро буду, то точно – штик.

Дивлюся є мала чарунка,

Це що таке? Якась там лунка.

У ній сидить малий цвіркун.

І все... нічо не йде на ум...

Бо я ж пишу лиш про кохання,

Я патріот в своєму жанрі.

Бо відчуття, як буревій,

Вона на ньому, він у ній.

Коли очі, мов бурштин.

Коли цілунок, наче трунок.

Можливо, я не така ромашка...

Але нічо так розумашка)

Є в бібліотеці камасутра...

Яка викручує все нýтро.

Я викрутилась, наче. Так?

Та шо і в віршах я – мастак?

Тепер вже треба з цим кінчати,

Естафету передавати.

Тремти! Тремти! Ти наш Чортяка!

Моя така тобі ось дяка!

Та роблю наголос, що ти,

Ти впораєшся. Не тремти!

Такий ось вірш у мене вийшов. Я дуже старалася, але не відволікалася від своєї історії "Не йди"

Не забувайте підтримати Кіру та Дена своїми лайками та коментарями.

А тепер частина від моєї читачки. Правда, трохи пішло все не по плану. Але вона сама вам все розкаже.

Як стати улюбленою донечкою

Я прокинулася від жахливого свисту мого улюбленого чайника. Він волав так, наче цвіркуни спекотної літньої ночі.
Де я? Хто я? І чому мені так погано? - почала гарячково думати, намагаючись розліпити повіки.
- Добрий ранок, кохана. Прокинулася? - звідкись пролунав надто гучний чоловічий голос.
Очі я не розтулила, але голос пізнала. Він належав маєму коханому Ярослава.
Чоловік ліг поряд та ніжно обійняв мене. Я хотіла також обійняти його, але мої руки перетворилися на якісь мацаки. Почувала себе, як Медуза Горгона, або просто як медуза під палючим сонцем.
От чому ж мені так погано?
І тут яскравий спалах у пам'яті.
Вчора ми святкували 30 років подружнього життя батьків мого Ярослава.
І, наче у кіно, перед очима пронеслися яскраві кадри.
Зателефонувала мама Ярослава - Віра Іванівна, сказала, що хоче зі мною, нарешті, познайомитися і водночас відсвяткувати у Києві Перлове весілля у родинному колі.
Боже! То це я вчора з батьками Ярослава познайомилася? - аж з переляку розтулила очі та сіла на ліжку.
Що ж я вчора робила, що хочеться вмерти і пити, але, пити хочеться більше...
Наступний спалах вчорашнього дня нагадав, що вчора Ярослав купив ромашки для мами і ми поїхали до ресторану. Було гарно та затишно, але ми (ну, не ми, а мама Ярослава) чомусь обрали столик на терасі поряд з мангалом на якому смажили шашлики.
Згадка про шашлики змусила встати з ліжка та піти до вбиральні. Долаючи запаморочення, я, все ж таки, дісталася потрібної мене кімнати.
О, дзеркало!
Краще б я туди не дивилася! Медуза Горгона у порівнянні зі мною, ще гарна жіночка. Зачіска - наче чупакабра у буревій потрапила, на обличчі - ефект панди.
Ні, це не я!
Мама Ярослава точно якась відьма. Поверніть мені моє тіло! Негайно!
Після холодного душу стало трохи легше.
Знову спалах.
- Ну, Ірунічко, спробуємо напій мого домашнього виробництва? Це шипуче я пити не буду. - мовила ота підступна жіночка із загадковою усмішкою.
От я ще тоді зрозуміла, що вона на мене зуб має.
- Я, як усі. - а що ще я могла відповісти...
- Я за кермом - самоусунувся Ярослав.
- Мені не можна, я ліки приймаю. - якось лукаво сказав чоловік, що був з Вірою Іванівною, тобто тато Ярослава.
- Добре. - необережно погодилася я.
Зі своєї сумки жінка дістала якусь дерев'яну скриньку з дванадцятьма чарунками. У кожній з них була невелика чарочка із рідиною бурштинового кольору.
- Це домашня легенька настоянка, допомагає розслабитися. - соловейком щебетала та нехороша жінка, діставши дві перші чарки.
Це я що? Пила? Нічого собі легенька настоянка!
А Ярослав? Ще той патріот нашого кохання.
Треба, до речі, його розпитати, що далі було, бо моя пам'ять глючить і не бажає завантажуватись.
Я пішла до кухні, звідки долинали звуки, щоб відверто поговорити з Ярославом.
Лиха, мов фурія!
- Ось розсіл. Випий, має полегшати.
Я відклала своє бажання вбивати і приклалася, але не до чашки, а до трилітрової банки, де був розсіл.
Точно його мама вчора мені підсунула якийсь паскудний трунок!
- Дякую. - сказала я, не пізнаючи свій голос. - А звідки розсіл?
- Це мама вчора привезла. - відповів Ярослав.
Я й банку на стіл поставила.
- То це вона навмисно? Це вона зазделегідь про такий ефект знала?  - знову почала закипати я.
- Що знала? Що ти вже після другої чарки їй скажеш: "А я думала, що ви, Віро Іванівною, холера, а, насправді, дуже мила та гарна жіночка" - скопіював мій голос Ярослав, а я сіла, бо ноги вже не тримали.
Боже, як же соромно?

Олеся естафету передає Мері та Грег, Анні Стоун

Я біжу вже, маю справи! Сильно тут не бешкетуйте! І пишіть свої враження)