- Ти хотів мене бачити? - присідаю на стілець навпроти нього.

- Наталю, мені доклали, що ти останнім часом маєш поганий вигляд, - говорить прямо. - Бліда, погано себе почуваєш, блюєш майже кожного ранку. Не хочеш сказати, що з тобою?

Він вгризається проникливим поглядом, а в мене німіють губи.

Ми з Артуром ще нікому не казали про мій стан. Він все тягне, не розумію чому. Та й відносини наші залишились лише на словах. Інколи ми їздимо вечеряти в ресторан, інколи гуляємо містом, але потім він відвозить мене додому і все. Я більше не вимагаю поцілунків, чи уваги. Вистачить мені того разу в машині. Я продовжую його кохати, та стараюсь не думати про нього і робота в цьому трохи допомагає.

- Нічого серйозного, все нормально, - навіть я відчуваю невпевненість у своїх словах.

- А я тобі не вірю, - встає, спирається долонями на стіл і хилиться до мене. - Наталю, мені не подобається це все.

А може він здогадався? Було б добре. Набридло приховувати. Якби всі знали, мені було б легше. А Артур? А Артур як хоче. Він взагалі про мене не думає. Не впевнена, чи дитина його цікавить.

- Зі мною все добре, правда, - наполягаю на своєму.

- Ну досить, - він обходить стіл, хапає за лікоть, змушує встати. - Зараз ми поїдемо у лікарню і я переконаюсь остаточно. Змушу здати тебе усі можливі аналізи, щоб я не хвилювався. Ходімо.

- Ні, тату, - викрикую занадто голосно, впираюсь, а він дивується моїй реакції. - Я знаю, що зі мною. Просто не хотіла поки що казати.

Опускаю очі. Все одно соромно зізнаватись про вагітність.

- Доню, ти хвора? - торкається підборіддя, змушує глянути на нього. - Чому я нічого не знаю?

- Ні, тату, я не хвора, - голос тремтить, але я мужньо дивлюсь йому в очі. - Я просто вагітна, от і все.

- Що? Вагітна?

Його голос розноситься риком по кабінету і я здригаюсь. Відходить, роздратовано змітає зі столу канцелярські прибори.

- Як це сталось? Це Артур тобі зробив дитину? - він розлючений, та я на щось подібне розраховувала. Ніколи не плекала надії, що тато все сприйме спокійно.

- Звичайно дитина від Артура.

- Не можу повірити, - важко сопе. - Цей негідник не перестає мене розчаровувати. Як ти могла в це потрапити? Що ж він за чоловік, що не може втримати своє сім'я. Ви ж зустрічаєтесь всього нічого.

- Не завжди можна все передбачити, - виправдовую нас обох.

Ми ж насправді не були вже такі безвідповідальні. Просто був такий випадок. Хто ж знав, що презерватив може порватись. Це рідкісне явище. Ще й так попало, що в мене був сприятливий день. Можливо саме через овуляцію я поводилась тоді так розкуто, не була схожа на себе.

- І що ви збираєтесь робити? - запитує суворо після короткої важкої паузи. Напевно обдумував усі варіанти. - Думала про аборт?

- Ні, ніякого аборту, - запалююсь, обіймаю поки що плоский живіт. - Я народжуватиму.

- А Артур? - пропалює поглядом.

- Одружиться зі мною.

- Ти впевнена?

- Він обіцяв, - мій голос зривається.

Тато ще мить вивчає мене і киває, незадоволено стиснувши губи.

- Будь у моєму кабінеті, поки я не повернусь, - говорить сухо і прямує до дверей.

- А робота?

- В тебе вже почались вихідні.

Він гримає дверима, що я аж підскакую. Якщо чесно, думала, що буде гірше. Якось він досить спокійно все сприйняв. А потім приходить розуміння, що він міг поїхати до Артура і виясняти з ним відносини.

Дістаю з сумочки телефон і набираю номер. Треба його попередити. Але Артур не відповідає.

На диво, тато швидко повертається. Схвильований не менше і мовчазний. Сідає за стіл, стомлено спирається на широку спинку крісла, прикриває очі. Мене ігнорує.

- Я можу йти? - запитую дуже тихо.

- Ні, зачекаємо.

- Чого?

- Твого нареченого, - різка відповідь. - Я хочу послухати вас обох.

Чекати приходиться довго. Чи то мені здається, що час тягнеться наче гума? Але коли нарешті голос секретарки сповіщає, що Артур тут, я підводжусь, нервово кусаю губи.

Артур заходить нічого не підозрюючи, вітається з батьком, а коли бачить мене, трохи блідне. Тато мовчки обходить стіл, підходить до чоловіка і без попередження б'є його у живіт.

https://booknet.ua/reader/natal-ne-kohana-narechena-b426240?c=4605377&p=1