- Що ти задумав, Артуре? - кидається із запитаннями, як тільки двері за нами зачиняються. - Хочеш покращити фінансове становище за рахунок моєї доні? Я думав, у нас нормальні ділові стосунки, а ти мені таку свиню підкладаєш.

- Петре, я чесно кажу, все вийшло випадково, - намагаюсь вибілити свою репутацію в його очах, хоч це буде дуже важко. Його думка вже сформувалась. - Якби ж я знав, що вона твоя, я б на неї не глянув.

- І ти хочеш, щоб я тобі повірив? - мружиться підозріло. - Невже тебе тягне на таких молодесеньких дівчат? Я думав, у тебе все нормально зі смаком.

- Не тягне, - мотаю головою. - В нас з Наталі так швидко закрутилось, що я навіть не подумав про її вік. Думав, вона старша. Уночі не дуже і роздивишся.

- Все, не хочу подробиць, - відвертається, махає на мене рукою. - Ти мене трохи розчарував. Я думав, ми гарно спрацюємось.

- Ми і далі можемо без проблем працювати, - говорю трохи схвильовано. Не хочеться втрачати такого важливого клієнта. - Наша робота не пов'язана з моїми відносинами з Наталі.

Він швидко підходить до мене і тикає в груди пальцем.

- Це в тому випадку, якщо ти будеш поводитись чемно, - шипить. - Якщо я побачу хоч одну сльозинку на обличчі доні через тебе, або вона пожаліється, що ти її образив. Начувайся.

Погроза зрозуміла. Тепер я наче щур у капкані. І у всьому винна довбана хіть, котру я не зміг стримати лише один раз.

Я залишаю кабінет роздратований. Зараз маю лише одне бажання, поїхати додому і чогось випити. Відчуття, що я в пастці все сильніше пригнічує, а коли бачу, як до мене поспішає Наталі, настрій ще більше псується.

- Артуре, я тут подумала, ми можемо сходити у кіно. Година ще така рання.

- Вибач, але мені час їхати, - прямую до дверей, ігнорую її здивований погляд.

- Ти вже їдеш додому? Чому? Що сталось? - біжить за мною. Одягаю куртку, вона теж накидає на плечі білий пуховик. - Тато щось тобі сказав, так? Ти через нього їдеш?

- Я просто стомився, у мене був важкий день, - цмокаю її в чоло і виходжу на прохолодне повітря. Пахне так, наче скоро піде сніг, хоч надворі ще початок листопада. - Бувай, Наталі. Потім побачимось.

Не хочу, щоб вона йшла за мною, але дівчина все робить по своєму. Підходжу до машини, вона перегороджує мені шлях до дверей.

- Він казав, щоб ти мене кинув? - заглядає в очі. - Якщо так, то я піду і відразу скажу йому про вагітність, тоді він не зможе заперечувати.

- Наталі, він просто не хоче, щоб я завдавав тобі болю, - беру її за плечі і відсторонюю від машини. - Все буде добре, я не залишу тебе. Я ж обіцяв.

https://booknet.ua/reader/natal-ne-kohana-narechena-b426240?c=4605377&p=1