Зустріч з батьками

- Тату, - кличу його.

Він прямує до свого кабінету, але обертається на мій голос. Зараз він закриється в себе і довго буде сидіти за паперами. Краще поговорити відразу.

- Так, Наталю, - посміхається. Він завжди радий мене бачити.

- Я хочу познайомити вас з мамою зі своїм хлопцем, - слова даються важко. - Тому я запросила його завтра на вечерю. Ти зможеш завтра приїхати додому раніше?

- Хлопець? - здивовано підносить брови. - Я не знав, що ти з кимось зустрічаєшся.

- Ми нікому ще не розказували.

- Це випадково не син Бондаренків? Ти з ним помирилась?

- О, ні, ні, - заперечливо качаю головою. - З Артемом у нас все скінчено. Він мені не подобається.

- Добре, як знаєш, - здивовано промовляє. - Доню, я постараюсь завтра прийти додому як найраніше.

Він підходить, цілує у чоло і зникає у кабінеті.

Гаразд, татові сказала. З мамою простіше. Мені здається вона буде рада будь-якому моєму кавалеру. Їй головне, щоб я була щаслива.

Наступного дня я сильно нервую і не знаходжу собі місця. Поговорила з Артуром і домовилась, щоб він приїхав на сьому вечора. Кухарці замовила вишукані страви, може хоч їжа якось згладить знайомство моїх батьків з майбутнім чоловіком.

Ближче до сьомої я настільки хвилююсь, що починають трястись руки. Уявлення не маю, як тато прийме новину. Та діватися нікуди, в мені росте дитинка, тому діємо рішуче.

Одягаю блузку і спідницю до колін. Десять раз кручусь перед дзеркалом перш ніж спуститись вниз.

Мама вдома і з нетерпінням чекає гостя, а тато спізнюється. Я ж його просила.

Коли відчиняються вхідні двері, я поспішаю на зустріч. І завмираю посеред холу, побачивши, як у будинок заходить Артур, а за ним мій тато.

- Уявляєте, ми заїхали на подвір'я одночасно, - сміється тато, знімаючи пальто. - Артуре, не сподівався тебе тут побачити. Якщо ти у справах, то мусиш почекати. У нас важлива вечеря, моя донька хоче представити свого хлопця, - він плескає Артура по плечі. - Пропоную приєднатись до нас. А після вечері ми з тобою все обговоримо у моєму кабінеті.

Ловлю погляд Артура. Він наче запитує, сказати йому, чи я скажу.

- Тату, - ворушу занімілими губами. - Артур і є мій хлопець.

І нервово посміхаюсь.

https://booknet.ua/reader/natal-ne-kohana-narechena-b426240?c=4605377&p=1