Зв'язала! Що ж вийшло? Пограємо?;)

 Вітаю, місяченьки! В попередньому блозі я говорила про участь у грі Інни Турянської;) Тоооож… до вашої уваги оповідання! Сідайте на стілець, заварюйте кавусю, або ж чайок та до пригод! 

Але спершу згадаємо усі наявні слова, і їхніх митців:) 

•Ірина Скрипник-Тріада(я спочатку думала, що це пов'язано з міфологією, але все ж таки вирішила погуглити. І ось що отримала: 1) Тріада - це комплексна методика, що дає змогу прибрати зайві жирові відкладення в проблемних зонах, відновити еластичність та пружність, покращити рельєф та колір шкіри. 2) Тріада-філософський термін, яким позначають ідею про троїстість розвитку мислення (буття). 3) тріада-сума трьох морфологічних ознак.) 

•Лара Роса-фортеця.

•Khrystia B - ножиці. 

•Hanna Trunova-віддухопелити. 

•Стружик Лев-кричати.

•Самуїл Детектор-детективний та панікувати.

•Юлія Вирва-самособою наповнення.

•Dana N-позірний( 1)Який насправді не існує, уявний. 2) показний, яскраво виражений; очевидний).

•Марина Тітова-блискавиця. 

•Alesia-панчохи.

•Лариса Бондарчук-кукурудза. 

•Lina Dickson-бандура. 

•Сергій Ляховський-мелодія.

•Інна Турянська-періщити.

•Лада Короп-портки(штани). 

•Хелен Шей-школа. 

Щиро дякую кожному за прекрасні слова))) Тепер я мала трохи помучитись, але слова таки в оповідку втулила;) Хочу вас сильно-сильно обійняти за те, що доєднались та не залишили Віку напризволяще. (Хе-хе, а це складнувато!) 

Тому приємного читання! А після історії розповім складнощі, які виникли зі словами:) 

От сиджу я собі, дивлюсь на тих дітей, а в голові одне вирує:«Ну і ти, Петровичу, ж був таким!». Звичайно, я був гарнішим та й зуби у десять років були ого-го! Але то таке. А як дівчатка бігали? Візьму бандуру, заграю мелодію, а вони мов блискавиці з'являться де й не чекали! А якщо заспіваю! О-ой! То навіть баба Одарка й те казала:«Не голос, а скарб! Мов корова моя, от чесно! Мов Маньця співає!». 

Це відбулося давно, як то кажуть. Коли я ще малим ходив у школу. Я якраз таки одягнув старі дідові портки, аби бути дорослішим. Нє, ну ви смійтеся, смійтеся! Але от щодо тих портків казати, то вони мене не раз рятували. І від собак, що хотіли вкусити, і від злої тьоті Тамари, яка хотіла віддухопелити… А я тоді нічого такого і не зробив! 

Було тепле літо. Хлопці пішли собі на озеро рибалити, а мене вдома зачинили, бо я бачте тузіка постриг! А я ж нічого і не хотів поганого вчинити! Він сам цілий день:«Гав-гав! Гав-гав!». А я і собі переклав:«Пострижи! Ну чому ходжу собі такий позірний? Волосся в очі лізе, а інші собачки та й не дивляться в мій собачий бік!». Узяв, значить, я ножиці. А вони не звичайні, а оті великі для тканини! Чик, чик… І воаля! Тузік тепер гарнюсік! Тільки мамці ця стрижуля не припала до душі. Ну і хай! 

Тож зачинили мене на десять замків. А за вікном така краса! «Нє, ну і щоб Петрович і сидів без діла? Та не буде такого ніколи!». 

Вилазю я з вікна, а той клятий цвях як вп’явся в мої, тобто дідові портки! Я і сяк, і так… Не виходить! Залазю назад. А на дворі, як на зло, почав періщити дощ. 

—Ну і крапай собі!-розізлився я. 

Біжу ж до кімнати. А на дивані лежать мамині довгі панчохи з цибулею. Двісті разів попросивши пробачення у думках, висипав ту цибулю на підлогу, а сам одягнув річ на ноги, аби не замулити ноги. Штанці до грудей підтягти, і краса! Можна хоч фортецю захоплювати! 

Але тут чую:”Трісь! Трісь!”. Портки діда розійшлись на шві! І що в такому випадку роблять? Звичайно, кричать! Та я не хотів кричати, тому зробивши самособою наповнення, я перестав панікувати та пошкандибав до вікна. Тепер мені ніякий цвях не страшний! 

Вилазю ж я на вулицю та біжу до заповітного городу. А в тьоті Тамари росла кукурудза. І така смачна! Я як детективний хлопак пробрався за баштан, і почав рвати смакопутку. Але тут чую: хтось кричить.  І йде ця тріада, яка складалась з тьоті Тамари, бабці моєї та… діда! І як налетіли вони на мене! Кукурудза в один бік, капці в інший! 

І що можу сказати? Віддухопелити мене в них вийшло. І добряче, до речі! Але найбільше я отримав за ті портки. Тому навіть зараз згадую їх, і на очах навертаються сльози. Все ж таки дитинство! Все ж таки життя… 

Що можу сказати? Впоралась? Як думаєте? Дякую усім за слова! А найскладніше було вмістити “Тріаду”, самособою наповнення та фортецю. Але все вийшло, на щастя;) Тому усім гарного настрою! До нових зустрічей! 

Долучайтесь до гри))) 

Завжди на зв'язочку ♥️ 

Просто Віка)