Чоловіки на кухні

Вітаю, любі читачі і читачки!

Як ви знаєте, головний герой мого роману у процесі “Його тиха мрія” — шеф-кухар. У свіжих главах він якраз готує для своєї дружини і її рідних, і я з цього приводу згадала, що не Богданом єдиним, багато моїх героїв готують! (Взагалі якщо прикинути, мої героїні готують рідше, ніж герої)))

Тож зібрала для вас сьогодні такі уривки. Смачного!❤️

#1❤️

Богдан глипнув через плече на дружину, спіймав її тиху усмішку, усміхнувся й собі. Взяв у руки коропа й почав чистити, стиха собі під ніс підспівуючи в такт радіо:

— О, Марічко, о, Марічко…

— Краще не співай, — кольнула його Марійка. — Короп не витримає такого знущання.

— Я йому щойно кишки випустив, і він витримав. А співу не витримає?

— Так отож. Для нього й так вже занадто.

— Щоб ти знала, в молодших класах я ходив на гурток співу.

— Точно співу, не гудіння?

Він повернувся у профіль, став з коропом біля іншої кухонної тумбочки і глипнув на дружину вдавано ображено. Вона усміхнулась, краєм ока зауважила, як молодша сестра давиться цукерками. А потім Марійчин погляд мимоволі впав на того самого коропа, якого Богдан тепер вже натирав спеціями і олією. Вогкі пальці ковзали туди-сюди тонкою, почищеною від луски риб’ячою шкірою, і наче нічого звабливого чи двозначного не було в тих рухах, але їй раптом згадалася ніч. Згадалися його пальці і та насолода, трепет, ніжність, яку вони подарували. Її щоки загорілися як червоний сигнал світлофора, і від Богдана ця реакція не сховалась…

Читайте книгу тут

#2❤️

— Я думала, ти лише каре з ягнятини їси і делікатеси, якими в тебе забитий холодильник.
Владислав поставив на стіл дві великі тарілки, на кожній з яких лежали два бургери. Її зауваження проігнорував.
— Фото робитимеш?
— Мені ж не бургери треба фотографувати, а нас з тобою.
— То фотографуй.
Він сів за стіл навпроти і взявся за свої бургери. Рая дивилася якусь хвилину і бачила не просто голодного чоловіка за поїданням невигадливої страви. Бачила, як рвуться її шаблони. Взяла свою тарілку і сіла поруч з ним.
Можна було б зробити звичайне селфі з цими самими бургерами або гм... сфотографуватися в обіймах біля холодильника? Що взагалі хотів Євген, кажучи про селфі на кухні? Рая надкусила бургер, міркуючи. Зрештою, вона ж творча людина, тож зробить по-творчому.
— Смачно!
Владиславова "фірмова" страва справді виявилася смачнішою, ніж її аналоги з усіх відомих Раї бургерних. Кетчуп, щоправда, стікав пальцями, помідори вивалювались, але смак був чудовим!
Ідея для селфі виникла моментально. Рая зняла верхню частину булочки і вмочила губи у червоний-червоний кетчуп. Владислав мало не вдавився, коли її губи в кетчупі потягнулися до його щоки і залишили на ній слід.
— Дивись сюди!

Читайте книгу тут

#3❤️

Він стояв біля стільниці, у профіль до дверей, і нарізав щось, голосно вдаряючи ножем по дерев'яній дошці. Був одягнений у широкі домашні штани і чорний гольф в обтяжку. Дарина витягнула шию, пробуючи видивитись, що саме Матвій нарізає, але погляд перечепився на півдорозі. Його закочені до ліктя рукави відкривали оку міцні зап'ястя і передпліччя з натягнутими тятивою жилами – мимоволі задивишся. Дарина й сама не усвідомила, що стоїть і витріщається на Матвієві руки, забувши чого прийшла. З задуми вивело запитання:

- Ти шпигуєш за мною?

Вона аж смикнулася з несподіванки, а тоді скривилася, усвідомивши, як це виглядало збоку. Зайшла в кухню і відповіла:

- Ні, я прийшла спитати, чи не треба допомогти.

- Тоді чому стояла там, а не питала?

Матвій не відволікався від нарізання, на неї й не глянув.

- Ну... Ти був таким зосередженим, не захотілося відволікати. То що, треба допомога?

Він гучніше, ніж до того, гримнув ножем, а тоді нарешті глянув на Дарину:

- Я ж казав тобі відпочивати.

- Я вже відпочила.

Від погляду, яким пронизав Матвій, вона втягнула голову у плечі і сотню разів за секунду пошкодувала, що прийшла. Вже хотіла розвернутися і піти геть, коли він несподівано сказав:

- Тоді просто сядь де-небудь і не заважай.

Замість того, щоб спокійнісінько сісти за столиком біля вікна, Дарина попрямувала до стійки і спробувала викарабкатися на незручний і надто високий, а-ля барний, стілець. Звісно, не тому, що з цього ракурсу було краще спостерігати за Матвієм, звісно ні!

Щоправда, виконати місію не встигла – Матвій опинився поруч, розвернув до себе і підхопив під сідниці. На якусь мить відчула себе дитиною, яку батьки підсаджують на високу табуретку на видноті біля себе, доки зайняті роботою.

- Я могла... - почала, але запнулася, пригадавши, чим їй загрожує слово «сама».

Читайте книгу тут

#4❤️

— Дядю Остапе, не ворушіться! Я малюю вас, — серйозно командувала.

Він усміхався до розпанаханої рибини. Попри це не надто поетичне заняття, саме у цю мить почувався наповненим щастям.

Мирося пила вишневий сік, поглядала то на Остапа, то на донечку. З коридору доносилося цокання старого настінного годинника, який, напевно, купила ще Остапова тітонька. Лампочка у люстрі світила тьмяно, ліниво, наче навмисне робила атмосферу затишнішою й інтимнішою. Хотілося сидіти так вічно.

— Може, допомогти тобі? — спохопилась Мирося.

— Та ні, я вже майже завершив.

Духовка впустила у своє нутро приправленого спеціями і натертого лимоном коропа, а за ним і підготовлену для запікання картоплю.

— П’ятдесят хвилин — і буде готово.

Доки готувався короп і картопля, Остап розважав Софійку і Миросю балачками про се й про те. Але щойно кухнею рознісся аромат готових страв, балакати вже не хотілося і не моглося — так потекла слинка.

— Смачно! — виголосила Софійка, коли продегустувала коропа.

Мирося усміхнулася, дивлячись на донечку, яка з великим задоволенням наминала ароматну вечерю, і теж спробувала. Пережувала повільно, смакуючи спочатку рибиною, потім м’якою картоплею, запеченою у вершковому маслі.

— Згодна. Ти чудово готуєш!

— Це все вдалі рецепти з інтернету.

Він скромно відмахнувся, але потайки тішився почутим компліментам. Ймовірно, це у ньому знову прокинувся добувач — навіть самому їсти не хотілося, було достатньо спостерігати, як з задоволенням їдять його дівчатка.

— А ти чому не їси? — спитала Мирося, лише за кілька хвилин зауваживши, що він не торкнувся виделки.

— Задивився. Вже їм, — Остап стрепенувся і таки скуштував приготовлене власними руками.

Читайте книгу тут

#5❤️

— Не бійся, — і ніжно, легко поцілував у щоку.

— Вибач. Ти у моєму ліжку, і я подумала, що…

— Що прийшов виконувати подружній обов’язок?

— Щось таке.

— Я хотів би. Але тоді ти вважатимеш, що тільки це мені від тебе й потрібно. Тому пий каву з шарлоткою, доки тепла.

Меланія сіла на ліжку, сперлася на узголів’я, і Ярема поставив їй на коліна тацю.

— Дякую. Це приємно.

— Сподіваюся, що ще й смачно. Моя перша в житті власноручно спечена шарлотка.

— Серйозно? — вона засміялась. — Ти сам зробив?

— Марія Федорівна мене проконсультувала, але вся робота була на мені.

Меланія обережно взяла шматочок шарлотки і піднесла до рота. Запах яблук і ванілі пробуджував апетит, і коли скуштувала, не змогла втриматися від задоволеного мугукання.

— Смачно. Солодко.

Вона їла, а він дивився. Усміхався, спостерігаючи, як обережно пережовувала, як намагалася не сьорбати, як сиділа, вирівнявши спину. Робила все чемно й гарно, окрім одного.

— А спитати чоловіка, чи він уже снідав, ти не плануєш? — Ярема не втерпів, спитав з легким докором, хоч і продовжив усміхатися.

Меланія відставила чашку.

— Вибач. Ти снідав?

— А якщо ні, то що?

Він звів брову. Дражнив її, бо, звісно ж, не вимагав, щоб йшла готувати йому сніданок — сам руки має. Просто глибоко в душі хотілося, щоб їй було не байдуже.

— Можемо замовити. Або попросити Марію Федорівну… — вона зітхнула. — Знаю, що ти думаєш. Що я егоїстична балувана принцеса. Я ніколи про це не замислювалася до тебе… Напевно, так і є. Не потрібна тобі така дружина?

— Знаєш, я взагалі не хотів будь-коли одружуватися. Але коли хоча б у теорії допускав, що одружусь, мав лише одну вимогу до потенційної дружини: головне, щоб не дурепа. Кажуть, що думки матеріальні. От небо й послало мені тебе. Талановиту й розумну, але… балувану принцесу.

Якби він сказав це без широкої усмішки й трохи іншим тоном, не таким веселим, Меланія образилася б. А так лише коротко засміялась.

— То поснідав ти чи ні?

Читайте книгу тут

Мій телеграм-канал

Моя сторінка в інстаграмі

Моя сторінка в фейсбуці