Мур-моменти #1

Вітаю, любі читачі і читачки!

Нещодавно люба читачка Ірина назвала один з уривків моєї книги “мур-моментом”, я тепер позичу це формулювання для особливо ніжно-пікантно-смачних сцен, які є в кожній моїй книзі)) Пропоную першу таку добірку сьогодні) Обирайте той момент, який найбільше сподобався, і читайте книгу, з котрої він взятий))

(І, звісно, запрошую до своєї історії в процесі “Його тиха мрія”)

Мур-момент 1:

— Ой! Що ти робиш?

Повільно він відгорнув товстий в’язаний светр, оголюючи її живіт. Теплі пальці на пробу торкнулися блідої шкіри — пробіглися швидко, майже невідчутно.

— Те, чого хотів з першого дня.

Вона округлила очі, але смикнутися не сміла. Лише недоладно забелькотіла:

— Ти хочеш… Ми домовилися, і ти можеш. Але це трохи…

— Що ти подумала? Я не збираюся так користуватися тим, що зараз ти мені підвладна. Розслабся.

Він трохи посунувся далі, а тоді почав повільно нахилятися до її живота.

— Сьогодні у нас тільки поцілунки.

Вона затихла, дозволяючи йому робити, що заманеться. Його вуста зупинилися за кілька сантиметрів до її живота. Пальці пробіглися навколо післяопераційного шва, вимальовуючи там якийсь візерунок.

— Шрам не турбує? — спитав тихо.

Ні, турбувало зовсім інше.

— Все гаразд.

Вона ледве змогла витиснути ці два слова — так пересохло у горлі. Згадала перев’язку у день виписки з лікарні. То це відтоді він хотів… поцілувати її живіт?

Коли його губи торкнулися шкіри трохи правіше від шва, вона інерційно зім’яла пальцями светр на грудях. Тілом пройшлося тремтіння. На мить відчула себе легким вітрильником, якого захитує на хвилях — так непевно трималася, не відчуваючи під собою твердої опори.

Він неквапливо цілував — чи то прокладав губами на її животі якісь свої шляхи, чи то креслив невідомі схеми…

Читайте книгу тут.

Мур-момент 2:

— Сідай на мене.

Вона часто закліпала, витріщилась спочатку на його спину, а тоді на гантелю у своїй руці, наче думала — бити чи не бити.

— Просто масаж? — прозвучало недовірливо.

— Просто.

Вона обережно поклала гантелю на підлогу біля приліжкової тумбочки і стала колінами на ліжко. Похитнулась, бо матрац виявився неочікувано м’яким, й мимовільним жестом сперлась долонями на його спину. Його шкіра була гладенькою-гладенькою, ніжнішою, ніж можна собі було б подумати, якщо ніколи не торкалась чоловічої спини. Вона відсмикнула руки, мов опеклась, але серце встигло зреагувати — забилося швидко-швидко.

— Я не вмію робити масаж, — промовила тихо, перелякано.

— Просто помни мені спину, плечі і шию, як зможеш.

Вона вагалась, але подумавши ще хвилю, нарешті перекинула одну ногу через його стегна. Сісти не наважувалася, і він, зітхнувши, завів руки за спину, смикнув так, що опустилася прямо на його сідниці.

— Ось так, — потягнув її за стегна ще, посунув ближче до талії.

А їй раптом згадалася сцена з дорослого фільму, який випадково ввімкнула на телевізорі — там був масажний стіл, отже все теж починалося з масажу. Щоки побуряковіли. Добре, що він цього не бачив.

Вона несміливо торкнулася пальцями його лопаток. Затамувала подих, знову впиваючись м’якістю його шкіри. Не підозрювала, що він від цих ніжних торкань й сам заледве міг дихати.

Він заплющив очі і прислухався до того, як його спиною мандрували її пальці. Дражливо. До сиріт. До тісноти в паху. Напевно, тому, що давно в нього не було дівчини. Або тому, що неможливо не реагувати, коли тебе так торкається вродлива, юна дівчина, яка збурює твою душу…

Читайте книгу тут.

Мур-момент 3:

— Ти не нічого. Ти теж гарний.

Він повернув до неї лице, але світло падало так, що не дозволило розгледіти його погляду.

— Оцінила? То поцілуєш?

Коли говорив ось так тихо, без тіні жарту, вона вкривалася сиротами. Чи то від тих слів, чи то від вітру, шкіру обдало приємною прохолодою. Затремтіла лише на секунду, але він помітив — узяв плед і накинув на її голі коліна, а сам подався ближче.

— Поцілую, — відповіла і потягнулась до нього.

Його губи здалися їй схожими на м'яке достигле манго, тільки зі смаком винограду. У їх смаку хотілося тонути, у їх глибину — зануритися.

Він дозволив їй вести в поцілунку, відповідав ліниво, ледь-ледь, підлаштовувався під її ритм. На секунду вона навіть засумнівалась, чи подобається йому такий поцілунок, але все пояснив нетерплячий видих, коли спробувала відхилитись. Отже, подобається.

Неквапом, тихо, ніжно вони цілуватися доти, доки дихання не злились в одне. І зупинились. Бо ставало гаряче.

Дивовижно, але цього ніжного тихого вечора ні їй, ні йому спеки не хотілося. Принаймні поки що. Вони зрозуміли це в поглядах одне одного і тому, що обоє спинилися одночасно.

Вона відхилилася і відвела очі. Від раптового опустіння, від власних зацілованих губ, чомусь, зніяковіла. Вона вхопила свій келих, зробила кілька ковтків і одразу ж пожалкувала. Запила вином смак його губ. Даремно. Губи були смачними.

А він просто дивився. Взяв із кошика полуницю і підніс до її вуст.

— Заїж, бо сп'янієш.

Вона мовчки відкусила половину великої ягоди, ковзнула губами по його пальцях і зрозуміла, що…

— Я вже трішки п'яна.

Хотіла доїсти солодку полуницю, але він неочікувано поклав другу половинку собі до рота.

— Треба ж, а я сподівався, що за кермо на зворотній дорозі сядеш ти.

Читайте книгу тут.

Мур-момент 4:

— Можеш допомогти? Пасок заклинило.

Вона знітилася, згадавши, чим закінчилося останнє її прохання до нього. Проте він плюхнувся на своє місце і, нічого не сказавши, перехилився через неї, дотягуючись до кнопки, що була з боку вікна. Однією рукою взявся на пасок, іншою нащупував місце, де він мав би відмикатися.

Він був так близько, що вона затамувала подих. Якісь дурні фантазії продерлися з незвіданих глибин підсвідомості. Вона, прикута до крісла, і він, що тримається за пасок… Він повернув голову, мало не стикаючись з нею носами, і помітив її важке дихання.

— Таких пасків у мене немає. Але десь була мотузка… Якщо хочеш, — прошепотів на видиху.

Паски, мотузки… Вона ніколи б не подумала, що від такого внизу її живота тягнутиме. Але правда була в іншому. Справа у ньому. У його близькості, тонких пальцях біля її талії, збудливому голосі. Навіть якби він цитував закони термодинаміки цим своїм до мурашок збудливим голосом, а не говорив про мотузки, вона все одно не думала б про якусь там термодинаміку, максимум – про «фізику твердих тіл».

Дуже твердих тіл.

Вона мотнула головою, сама дивуючись, звідки таких дурниць в тій голові набралося. І що він з нею робить!

Пасок нарешті піддався, і вона чи то полегшено, чи розчаровано видихнула, коли він відхилився.

Паркувальний майданчик був облаштований на плоскій місцині перед стіною вогняних пагорбів. З іншого боку протяглися безкраї лавові поля з застиглими чорними каменюками. Під пагорбами вервечкою лежали верблюди із зеленими двомісними сідлами на горбах. Інший караван, осідланий групою туристів, маячів поодаль.

— Хочеш кататися? — спитав він.

Читайте книгу тут.

------

Нагадую:

Найсвіжіші новини, опитування, подарунки, спілкування зі мною — у моєму телеграм-каналі.

Моя сторінка у фейсбуці

Моя сторінка в інстаграмі

Моя сторінка в тік-тоці