Вітаю, любі читачі і читачки!

Нещодавно я обіцяла, що знижки тепер будуть частіше! Тож сьогодні, 15.06, нас чекає нова — знижка на еротичний роман “Дозволити все”!

Маю сказати, що я люблю цю книгу особливою трепетною авторською любов'ю. Як на мене, саме в цій історії кількість цитат, вартих занотовування, зашкалює на сантиметр квадратний тексту)) Ця книга неоднозначна, місцями обурлива, але точно нестандартна і нетипова! Запрошую!

Анотація:

Як це — щоранку прокидатися новою, не пам'ятаючи подробиць вчорашнього дня? Вона знає це не з чуток. Завтра вона нічого не згадає, тому сьогодні може дозволити собі все.

У нього розплановане життя, успішна кар'єра лікаря і весілля за кілька місяців. Він не відступає від раціональних рішень і не піддається спокусам, доки... Доки не зустрічає її — дівчину, готову дозволити йому все.

Вони проведуть ніч у півтемряві готельного номера, але чи зможе вона його запам'ятати, чи зможе він її забути?

Уривок з книги:

— Раніше я вважав своїм першим коханням сусідську дівчинку. У неї була довга світла коса і сині очі, — заговорив, подумавши.

— Раніше? А тепер що змінилось?

— Тепер я думаю, що смішно у вісім років вважати, що знаєш щось про кохання.

— А скільки треба мати років, щоб знати щось про кохання?

— У моєму випадку — тридцять три.

Андрій на хвилю відвернувся від керма і зазирнув Златі у вічі. У його погляді була ґрунтовніша відповідь, ніж у словах. І вона злякалася, страшно злякалася, що прочитала правильно. Ковтнула клубок в горлі і нервово облизала пересохлі губи.

— Пізненько ти пізнав кохання, — спробувала віджартуватись так, ніби нічого не зрозуміла.

— Не думаю, що щось від того втратив. Мабуть, справжнє кохання трапляється нечасто... Але й без нього можна прожити. Це не обов'язкова умова для шлюбу чи щасливого життя.

Ложка меду, бочка дьогтю — ось якими були його слова.

— Справжнє кохання? — насмішкувато перепитала Злата, ховаючи розчарування у далекий закуток серця. — А буває несправжнє? Це яке?.. Знаєш, що мене завжди злить? Коли у дурних мелодрамах говорять щось типу: "Кохаю тебе всім серцем". Так, ніби можна лише частиною!.. Справжнє, несправжнє... По-моєму, воно або є, або немає, і нічого розводити філософію. А в решті згодна — кохання не конче треба у житті.

Серце, як хороший суфлер, підказувало, що говорити, але Злата, як любителька імпровізацій, змінила останнє речення. Як ще відповісти, коли тобі майже прямим текстом кажуть, що заради тебе не покинуть наречену?

Андрій не встиг ні погодитись, ні посперечатися, бо вона повернулася до початкового сценарію:

— Тепер ти питай.

Він не думав ні хвилини.

— Дозволити все. Для чого ти це вигадала?

Злата засміялася.

— У світі надто багато заборон... Там не паркуйся, тут не кидай недопалок. Може, хоча б у ліжку варто дозволяти собі все?

— І всім? — у Андрієвій інтонації вгадувалась насмішка.

Читайте книгу тут!

Нагадую:

Найсвіжіші новини, опитування, подарунки, спілкування зі мною — у моєму телеграм-каналі.

Моя сторінка у фейсбуці

Моя сторінка в інстаграмі

Моя сторінка в тік-тоці