Так подумав трохи роздратований Гізберт, коли його смартфон вимогливо завібрував і замерехтів спочатку синім, потім білим, а потім висвітив її гарненьке, посміхнене обличчя з величезними горіховими очима, трохи схованими за рудими хвилястими пасмами. 
"Не буду брати, - вирішив він, поміркував. - Вона знов випадково натиснула на виклик у кишені, чи у сумці, чи навіть у лівій долоньці, поки у правій тримала перед дзеркалом у туалеті свою улюблену червону помаду Діор під чарівною назвою "Loveshine". Він був дійсно впевнений, що виклик випадковий і не вартий уваги. Вона зараз прийде і сама. Бо третій дзвоник вже пролунав, червоні оксамитові портʼєри, відокремлюючи сходи від партеру, задвинули і світло згасло. Ось-ось розпочнеться друга і остання дія, а вистава їй сподобалась і вона не могла  піти, не додивившись. Хоча теж, як і її айфон, жила своїм окремим життям і легко могла просто піти, не попередивши. Всі вони трохи дивні, ці українські біженці. І це вже не дивно. Як і те, що кожний психолог без винятково після бесіди з ними потребував візиту до власного психолога... Гізберт був саме з них.

- Чому ти не відповідаєш?! Чому не береш слухавку? Я ж три рази набрала!!!! - зарепетувала вона, зʼявившись прямо над ним із оксамитової пітьми театральної зали. - Гізберт, там таке! Там у туалеті таке сталося!!!
  Маша була з України. Вона багато чого бачила. І тому він ніколи не бачив її переляканою. Чи ридаючою. А зараз вона тремтіла, сіпалася і плакала майже в голос, смикаючи його за руки і спонукаючи підвестися, тягнула його і голосила:

- Там! Там!...

- Та що там? - підвівся Гізберт. - Комусь погано стало у туалеті?
- Так! - за верещала вона. - Так! Дуже погано! Там тіло!
- Тіло?! - перепитав спантеличений Гізберт.

- Тіло! - відгукнулася з розпачем Маша. - І в нього немає голови!...

... Три роки до того, десь у Берліні та Київі....

Ось який початок я вигадала для свого майбутнього роману у стилі городська легенда фентезі, поки їхала з театру додому. Сьогодні я вперше відвідала театр у Німеччині. І надихнула мене гра нашою співвітчизниці Аліни Данько. А також жарти мого друга Матіаса. А ще пʼєса Шекспіра у дуже модернізованій версії "Сон літньою ніччю". Візит був запланований, але я хотіла відмовитись, бо учора сильно застудилась. І все ж пішла. І добре, що пішла. Це була дуже несподівана вистава, трохи у стилі Тік-току, інколи дійсно безглуздо і вульгарно, але талановито і смішно. Весь перший акт ми відгадували, з яким акцентом розмовляє одна з трьох актрис - чеським чи польським. А наприкінці дізналися, що дівчина українка, Аліна Данько. Я з нею привіталася українською, вона відповіла декілька слів. Посту для інстаграму не вийде, бо зробити фото я якось не подумала, а може вона б і не погодилась. Але все одно. Я вражена! І мій чарівний та божевільний сон у літню ніч вже торкнувся моєї голови і дмухнув у неї ще розпливчастими, але вже яскравими і рухливими видіннями. 
А що надихає вас? Чи буває так, що з маленької гілочки на асфальті біля дому у вас в уяві виросло величезне загадкове дерево с фантастичними квітами та чарівним листям? І ні, я нічого не вживала) Хоча в Гамбурзі це і не заборонено. 
 

p.s. Ходіть до театру з друзями, навіть якщо застудилися!